Історія Вероніки Сохи в Німеччині почалася ще 20 років тому, коли вона приїхала з Києва до Майнцу. Тут вона вступила до університету, де вивчала німецьку мову як іноземну, а в Україні до цього – українську мову та літературу. Тоді на батьківщині її всі питали, чи знайде вона роботу за таким фахом. Адже ще 15 років українською мовою не надто цікавилися не те що іноземці, а навіть і самі українці. В Німеччині ж навпаки: конкуренція за фахом “німецька як іноземна” надто велика, тому що в країну приїжджало багато емігрантів та біженців. Зараз Вероніка успішно працює за обома напрямками і викладає українську як іноземну у Марбурзі-Біденкопфі. Для “Амаль Франкфурт” вона розповіла про свій шлях, особливості викладання та вивчення іноземної мови та важливість популяризації української за кордоном.
*
Коли Вероніка приїхала в Німеччину, вона була ще студенткою,. Хотілося побачити усе, тому багато подорожувала. Вона пам’ятає, як німецький викладач порадив все записувати, бо колись все це стане буденністю і в цьому більше не буде особливого.
“Мої батьки вивчали німецьку мову, і я пам’ятаю, що в дитинстві питала у них як перекладається те чи інше слово з української. Чувши вимову цих слів німецькою, я була певна, що у дорослому віці буду вивчати будь-яку іншу мову, але не німецьку (*посміхається). Однак подорослішав, я зрозуміла, наскільки німецька мова структурована та логічна, і вирішила вивчати саме її”, – пригадує Вероніка.
Через це німецька далася їй навіть легше, ніж англійська. Після закінчення німецького університету, в 2015, Вероніка одразу почала працювати за фахом викладачкою німецької як іноземної. Спершу у дитячих мовних таборах, в згодом на інтеграційних, тому що саме в цей рік сталася велика хвиля біженців до Німеччини. Серед учнів були діти та дорослі з усього світу. Першою групою були 23 дорослих чоловіка, які розмовляли лише своєю рідною мовою. Початок був непростим, але вартим того.
“Пізніше я приїхала провідати рідних в Україні і зустрілася зі своєю студентською подругою. Вона запропонувала мені зробити щось разом. Так ми вирішили відкрити у Києві школу української мови для іноземців, адже це давно було моєю мрією. На той момент я вже була знайома з методологією викладання, тож ми організували все досить швидко, – пригадує Вероніка. – Це була невеличка офлайн-школа і до нас приїжджали зацікавлені в українській мові люди з Австралії, Франції та інших країн. Також були учні-іноземці, які працювали в Україні: робітники міжнародних організацій, дипломатичних установ тощо. Було також багато запитів на вивчення російської мови як іноземної, але ми завжди відмовлялися і казали, що викладаємо лише українську. Тоді приїжджало не так багато людей, як могло би бути, адже в країні вже вирувала війна на сході, тож, ймовірно, іноземці побоювалися їхати до нас. Втім, для початку нам вистачало тієї кількості учнів і ми були дуже щасливі, що нам все вдалося. Тим паче, що на той момент подібних шкіл в Україні було не так багато. Іноземці вчили українську, тому що або мали партнера чи партнерку-українку, або пращурів чи батьків-українців. А ще в нас був учень з Британії, з яким ми досі в контакті. Він не мав жодного українського коріння і був викладачем математики в престижному ліцеї. Десь від своїх учнів він почув українську мову і вона йому надзвичайно сподобалася, тому він вирішив приїхати і вивчити її. Йому, до речі, це вдалося на досить високому рівні”.
Паралельно Вероніка викладала українську мову як рідну у суботній школі в Майнці та шукала можливості навчати українській мові як іноземній, власне, в Німеччині. Вона зверталася до різноманітних організацій, дивилася, чи є вакансії в цій сфері, але постійно з’являлися якісь перешкоди або не вистачало фінансування чи не збиралася група. Втім, починаючи з 2022 року, в Німеччині з’явився помітний попит на українську мову. Зараз у Вероніки група з 11 людей. Це переважно німці, є одна людина з Еквадору і одна з Франції. У більшості ці люди мають партнера або партнерку з України або українських пращурів. Також є німкеня, яка працює лікаркою, допомагає українцям, тому для неї важливо хоча б базово розуміти цю мову.
“Цікаво, що раніше, десь 20-30 років тому, українська мова була представлена в Німеччині краще. Було більше фінансування, яке виділялося на викладання української мови як іноземної, або на інші проєкти, але поступово бюджет зрізався. Я не знаю достеменно причин, чому це сталося, але, скоріше за все, через відсутність попиту”, – розповідає Вероніка.
ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТА НІМЕЦЬКОЇ МОВ ЯК ІНОЗЕМНИХ
“Спочатку мені здавалося, що викладати рівень А1 та А2 найлегше, адже там ще немає якоїсь складної граматики чи довгих речень. Натомість виявилося, що саме початковий левел – найскладніший, адже учні ще не мають словникового запасу і не можуть пояснити свої питання, свої враження тощо. Тому на початковому левелі вхід йде все: руки, ноги, жести, міміка і дуже-дуже багато візуального навчального матеріалу. І це насправді непросто, адже мозок людини в принципі лінивий, він любить економити свою енергію і коли зіштовхується з чимось абсолютно новим, починає пручатися. Тому саме на початкових левелах можна побачити, що люди кидають вчити іноземну мову, будь-яку, не тільки німецьку, – пояснює Вероніка. – Їхній мозок стикається з новим і панікує, людям здається, що вони ніколи не опанують нову мову і що як на початкових левелах так важко, то що ж буде далі! В реальності далі буде стовідсотково легше і потрібно просто зрозуміти, що ця реакція мозку на початку є нормальною, прийняти це і йти далі”.
Фото – Amal Frankfurt Ukraine/Tamriko Sholi
Вероніка каже, що дуже допомагає сміх, гумор. Жарти знімають напругу і учні починають відчувати себе більш впевнено. А ще варто вивчити декілька слів мовою своїх учнів, наприклад, арабською, перською чи французькою. Це завжди викликає симпатію з іншої сторони.
Чи може вчитель мотивувати швидше вивчити іноземну мову дорослих учнів? “Jein”, відповідає Вероніка, тобто і так, і ні. Глобально все залежить від того, яку мету перед собою ставить сам учень. Але, звичайно, харизма та професійність вчителя теж дуже важливі. Якщо вчитель харизматичний і вірить у своїх учнів, то мотивованим учням вчити мову буде легше. Крім того, дуже важливу роль відіграє, в яку саме групу ви потрапили: чи є в цій групі спільний дух мотивації вчити мову швидше та якісно, чи атмосфера всередині групи доброзичлива, коли людям цікаво збиратися разом та вони підтримують один одного, поважають. Також дуже важливо, яким є середній рівень в групах у кожного окремого учня, чи це не надто повільна або, навпаки, швидка група для вас – адже все це може серйозно демотивувати.
ВИКЛАДАННЯ ДЛЯ БІЖЕНЦІВ
Вероніка також розповідає, чому викладання мови для такої групи учнів як біженці дуже непроста задача для всіх: і для викладача, і для учнів. Адже в цій ситуації люди не обирали вчити цю мову, це не було мрією їхнього дитинства тощо. Так вимушено склалося їхнє життя. По-друге, біженці відчувають постійний фоновий стрес одразу у двох напрямках. З одного боку на них тисне постійний стрес в новій країні, тому що потрібно вирішувати дуже багато бюрократичних питань, про які вони гадки не мали до цього. Це для них нова культура, нова структура всіх абсолютно сфер життя і вони мають достатньо швидко все налагодити мовою, яку вони не розуміють. З іншого боку тисне стрес через те, що відбувається в Україні: у багатьох там залишилися брати-сестри, батьки, у когось чоловік чи хтось з родичів на фронті, у когось квартира в рідному місті. Це постійна тривога за рідних, але також і за своє певне майно, чи буде змога взагалі колись туди повернутися або ні. В такій ситуації мозок перенавантажений і сприймає вивчення іноземної мови як те, на що вже немає сил.
Це потрібно розуміти, в першу чергу, самим учням. Адже, наприклад, ми, українці, дуже любимо ставити собі високі планки, а потім переживати, що ми за півроку не почали розмовляти вільно мовою, про яку до цього взагалі не мріяли і не знали жодного слова нею. Вероніка нагадує, що це додатковий стрес, який ми створємо собі власноруч. Дайте собі час рухатися у своєму темпі. Також це мають розуміти і викладачі.
Фото – Amal Frankfurt Ukraine/Tamriko Sholi
“У мене був випадок, коли прямо на уроці дорослий чоловік почав плакати. Виявилося, що він біженець і лише нещодавно в Німеччині. Він спочатку потрапив до Греції на човні, який перевернувся у воді, і мало хто тоді вижив. Як викладачка, в такі моменти ти маєш зрозуміти, як правильно тримати цей баланс між емпатією, як розмовляти з людьми з травмованим досвідом, і водночас все ж таки залишатися в ролі вчителя. Це непросто, але приходить з досвідом”.
МОВА МАЄ БУТИ ЖИВОЮ
На думку багатьох експертів, і Вероніка це також помічає зі свого досвіду, що німецька мова з роками змінилася. Це нормально, адже будь-яка мова – це живий організм, на який впливають соціально-демографічні, соціально-політичні та соціально-психологічні події у суспільстві. Вже багато десятиліть до Німеччини приїжджає велика кількість емігрантів та біженців – людей, які є носіями зовсім інших мов, акцентів та менталітетів.
Глобальні тренди розвитку людства також впливають на різні мови і на німецьку зокрема. Наприклад, відбувається спрощення з граматичної точки зору. Тобто сучасна молодь намагається спростити різні сфери життя і мову також. Так, у професійних колах йдуть дебати, чи виживе відмінок Genitiv, тому що за дослідженнями сучасна молодь майже не вживає цей відмінок у своїх розмовах.
“Так само і з українською мовою, – розповідає Вероніка. – Я не живу в Україні багато років, але я регулярно приїжджаю або ж дивлюся українське телебачення. Я бачу, що постійно з’являються нові слова або змінюється їхня вимова. У мене також є знайома українка, яка народилася в Німеччині, але її пращури з України. Вона вчила мову в межах своєї родини, в такій собі бульбашці. І зараз її українська мова дещо нетипова, адже це та мова якою спілкувалися колись. Зараз ми маємо і телебачення, і інтернет, тому люди, які виїхали за кордон, мають змогу бачити, як розвивається їх рідна мова саме на батьківщині, і таким чином підтримувати свій власний розвиток в цьому. Раніше це було майже неможливо і емігранти назавжди “консервували” ось ту “стару” рідну мову”.
СКЛАДНОЩІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ
“Швидкість вивчення української мови іноземцями дуже індивідуальна, але приміром, є рейтинг складності мов, який розробили для американських дипломатів у яких рідна мова – англійська. У цьому списку за рівнем складності українська мова в чертвертій групі серед різних мов світу, – розповідає Вероніка. Таких груп є 5. Німецька ж напротивагу українській – в другій. Можна впевнено сказати, українська – для тих, хто любить виклики. Тому можна припустити, що вивчати українську німцям важче, ніж українцям німецьку. В середньому, якщо людина мотивована і дійсно кожного дня вчить мову, то для опанування рівня В1 німецької мови потрібно 600 годин (приблизно один рік), української – в середньому 800 годин (трохи більше року)”.
“Українську мову як іноземну, можливо, трохи важче викладати, тому що стандарти з української мови як іноземної для визначення рівнів мовної компетентності лише нещодавно були затверджені, ще не так багато різних матеріалів, у порівнянні з викладанням німецької, – ділиться досвідом Вероніка.
ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ
На думку Вероніки рідна мова за кордоном – це голос твоєї ідентичності та самобутності. Важливо, що ти маєш змогу розмовляти своєю рідною мовою, що ти знаєш, як нею розмовляти, і що іноземці розрізняють твою рідну мову серед інших. Це означає що вони бачать саме тебе також. Тому українські суботні школи в різних містах Німеччини і за кордоном взагалі – це в більшості ініціатива тих батьків, які колись емігрували за кордон, а їхні діти вже народилися за кордоном. Це допомагає зберігати культурний код, адже неможливо вивчати будь-яку мову відокремлено від історії, культури та менталітету народу, який є її носієм. І коли іноземці вивчають українську мову, або, принаймні, часто чують її, вони більше розуміють українців. Так само як і українці в процесі вивчення німецької.
“На початковому рівні, коли людина зовсім недавно в Німеччині, люблю давати своїм учням завдання купити собі брецель, з’їсти його та відчути свої почуття і думки, – розповідає Вероніка. – Коли людина цікавиться певною їжею, це означає, що вона цікавиться теж і культурою і відкрита до нового досвіду”.
Взагалі популяризація рідної мови за кордоном, на думку Вероніки, часто це справа волентаріату. На жаль. Адже на державному рівні украінська мова за кордоном теж має підтримуватися.
“Свого часу під час навчання в Майнці я створила українську спілку при університеті. Це був 2010 рік. У нас була також невелика підтримка від університету, певне фінансування, і ми мали змогу запрошувати політиків, університетських викладачів та людей зі сфер культури і бізнесу. В Німеччині існує також СУСН – Союз українських студентів Німеччини. Він був створений ще після Другої Світової війни та відроджений студентами нового покоління. Цей Союз займався виданням газет, брошур, створював культурні та просвітницькі заходи. На жаль, з часом активність цього Союзу трошки призупинилася і знову почала відновлюватися вже після Помаранчевої революції. Тобто ініціативи постійно виникали деінде. Але справа в тому, що волонтерство – це не тільки ідеї і їхня реалізація, але й люди, і їх має хтось підтримувати, або ж на зміну мають приходити вмотивовані люди, бо жоден волонтер не може робити свою справу вічно. Волонтерство – це така робота, коли ти дуже швидко вщент вигоряєш і підтримка зовні максимально необхідна. Одним словом, все зав’язано на людях. Мають бути люди, у яких є вогник в очах. Тоді все вдасться”.
*
Фото – особистий архів Вероніки Сохи
*
Про українських майстринь, які плетуть у Гіссені маскувальні сітки для наших бійців, читайте тут.
