Мар’яна Гарамус – українка з маленького містечка, яка живе в Німеччині вже більше 20 років та займається політикою (детальніше про початок історії Мар’яни в Німеччині можна почитати тут). Наразі вона балотується до Бундестагу, як представниця партії Volt. Мар’яна вважає, що сьогодні кожен має замислитися про свою участь у політичних процесах. Що позитивні зміни – це реально. І українці, які зараз проживають в Німеччині, теж можуть мати вплив на рішення політиків. У розмові з журналісткою “Амаль, Франкфурт”, Тамріко Шолі, Мар’яна розповіла, чому вирішила балотуватися, а також про роль жінок у політиці та у розвитку суспільства.
Мар’яно, спершу, розкажи, будь ласка, детальніше, хто і в якості кого балотується.
Так, звичайно. Наша партія Volt наразі балотується до Бундестагу. Ми вже представлені в Європейському парламенті, але не у Бундестазі. Нам потрібно набрати близько 5% голосів по всій Німеччині, щоб подолати виборчий бар’єр і отримати мандати. Це може надати нам приблизно 30–40 мандатів у Бундестазі. Однак кількість мандатів від Гессену залежатиме від частки голосів саме у цьому регіоні. Якщо Volt набере 10% голосів у Гессені, це може дати приблизно 4–6 мандатів. Я входжу наразі в топ-3 кандидатів за популярністю у Гессені, тож в мене досить реальні шанси потрапити у Бундестаг.
Чому ти вирішила балотуватися?
Один з найважливіших напрямків моєї діяльності – це співпраця з жінками. В першу чергу, з тими, які є членкинями нашої партії або проявляють інтерес до нашої роботи. В серпні 2024 року я спочатку подалася на посаду заступника голови правління нашої партії Volt Frankfurt. І це стало першим кроком. В нас є дві голови і два заступника: 50х50, два чоловіка і дві жінки, адже питання паритету для нас є дуже важливим. Отже, в мене додалося відповідальності, головним чином у напрямку рівноправності та роботи з жінками, адже я саме це обрала. Наразі в нашій партії 24% – це жінки. Але, як на мене, потрібно більше. Однак справа в тому, що мало активних жінок, які хотіли би на серйозному рівні працювати в політиці. Навіть всередині нашої партії.
Чому ти вважаєш, що жінок в політиці має бути більше?
Я вважаю, що якщо жінок в політиці буде більше, не тільки в Німеччині, а взагалі у світі, то політичні рішення будуть прийматися по-іншому. Візьмемо, наприклад, ситуацію з допомогою Німеччини Україні. Хто приймає рішення щодо цього питання? Виключно чоловіки. Я взагалі не бачу там жінок. І я постійно ставлю собі запитання, як би розвивалася ситуація з війною в Україні, якби в політиці було більше жінок? Я не кажу, що це однозначний “рецепт щастя” на планеті. Але світова історія взагалі ще не знає епохи, при якій жінок було хоча б порівну у політиці і важливі рішення би приймалися за їхньою участю. Я не стверджую, що жінок має бути більше, ніж чоловіків. Але я за те, аби жінки були більш активними та помітними у політиці і творили історію разом із чоловіками. Однак по обох цих питаннях ми маємо проблеми.
Про активність жінок зрозуміло, а що ще ти маєш на увазі?
Обєднаність суспільства. Як на мене, Німеччині зараз дуже цього не вистачає. В цій країні за менталітетом надто багато індивідуалізму, а зараз ще й політики розтягують суспільство по різні боки. Однак для вирішення тих проблем, які ми вже маємо, і які ще грядуть, нам всім необхідно об’єднатися.
І як ти працюєш над вирішенням цих питань?
Я почала з об’єднання між собою жінок. У нас існує спеціальне коло Volt Frauen Frankfurt и нещодавно ще додалося Volt Frauen Hessen. Головна мета наших заходів в рамках такого кола – це показати жінкам, що вони дійсно можуть впливати на життя суспільства, адже політика – вона повсюди. Це не якийсь відокремлений кабінет чи ізольована сфера, це взагалі все, що нас оточує. Культура, бізнес, спільноти, мистецтво – це все теж частина політики, навіть якщо ви цього не помічаєте. І коли окрема жінка займається мистецтвом, скажімо, малює картини, або володіє своєю кав’ярнею – вона стає частиною політики, хоча сама може вважати при цьому, що знаходиться “поза нею”. Втім, проблема, насправді, набагато глибша. Більшість жінок кажуть, що вони поза політикою не тому, що вони не хочуть нею займатися, а тому, що вони не вірять в свої сили й те, що здатні на щось вплинути. Адже нас століттями привчали до цієї думки, а в деяких країнах світу жінки досі мають менше прав, ніж домашні тварини. Я пам’ятаю, як на одній з демонстрацій у нас був плакат з надписом “Trau dich Europa!” . Мені дуже припав до душі цей заклик. Він ніби звертався саме до мене: “Trau dich, Maryanna!”. Пізніше ми навіть створили спеціальні флаєри для жінок “Trau dich Frau”. На мою думку, це саме те, чого не вистачає людству зараз: щоб жінки світу повірили в себе.
Чи вже є певні результати?
Так. Наприклад, на наші зустрічі почало приходити більше жінок. Ми зробили опитування, аби зрозуміти, що саме їм заважає бути активними. Очікувано, це психологічний бар’єр. Дуже багато жінок відповіли, що не відчувають себе у безпеці в колі чоловіків. Тобто бояться підняти руку і висловити свою думку, аби не відчувати критики з боку чоловіків тощо. Також існує чимало ситуацій, коли жінці пропонують вищу посаду, але вона сумнівається, що потягне її, каже, що має ще “довчитися” до неї. Тобто жінка, яка має чудову освіту і безліч досягнень, все одно постійно в собі сумнівається. Чоловіки інші: в більшості випадків кожен з них одразу погодиться на посаду, не маючи жодних сумнівів щодо себе. Це все наслідки виховання, як в родині, так і в дитячих садках або школах. Тому підтримка жінок одна одної надзвичайно важлива. Саме цим, окрім іншого, я і займаюся.
Чимало жінок також зайняті вихованням дітей, тож в них просто немає можливості, наприклад, стати частиною якоїсь партії…
Це правда. Тому ми намагаємося зробити так, аби максимальну кількість зустрічей проводити у приміщеннях, куди можна прийти із дітьми. До речі, моя донька, їй 8 років, досить часто приходить разом зі мною. Для мене це, по-перше, можливість на власному досвіді практикувати цей сімейний work-life balance. А, по-друге, я хочу бути гідним прикладом для своєї доньки. Я помітила, що відтоді, як я почала активно займатися політикою, вона стала сприймати мене дещо по-іншому. Тобто тепер я для неї не тільки мама і дружина її батька, а ще й активна особистість, яка має певний вплив на інших людей або події. Вона бачить, що я вмію приймати рішення і брати за них на себе відповідальність. Мені здається, що це дуже важливо для кожної дівчинки. Крім того, на наших зустрічах вона бачить нашу жіночу солідарність та починає розуміти її важливість. Ніхто не знає, чи пройде наша партія в Бундестаг цього року, але життя – це шлях, а не тільки результат. І цей мій шлях, він вже себе окупив, коли моя донька сказала мені, що у дорослому житті вона хоче приймати активну участь не тільки у своєму житті, але й житті суспільства, а також допомагати людям країн, в яких йде війна. Вона народилася в Німеччині, але знає українську і все, що відбувається в Україні зараз. Вона по-своєму переживає за це і вже розуміє, що це відповідальність кожної людини. В свої 8 років вона впевнена, що здатна багато чого зробити. Особисто мене це дуже надихає рухатися далі.
Тим не менш, багато людей з інших країн вважають, що німкені, і взагалі жінки, які вже давно мешкають в Німеччині, і так достатньо емансиповані і мають рівні права з чоловіками. Це не так?
Це ніби й так, але багато в чому одночасно – ні. Німеччина дійсно зробила чимало важливих і навіть ефективних кроків по досягненню рівноправності в країні, але лишилося і багато прогалин, які останнім часом стають все більшими. Наприклад, два з половиною роки тотальних і досить жорстких локдаунів багатьох жінок Німеччини знову повернули до домогосподарства. По-перше, діти знаходилися вдома і жінки мали постійно готувати, прибирати, допомагати зі школою тощо. По-друге, в локдаун закрилося багато бізнесів, відбулися масові звільнення. Звільняли при цьому частіше жінок, які мали дітей, особливо маленьких. Тож статистика активно працюючих жінок в країні за ці роки змінилася. Серед моїх знайомих жінок, наприклад, немає жодної, яка б займалася політикою. І майже кожна мене спитала, навіщо це мені потрібно. Адже в уяві пересічного громадянина країни політика – це бруд. Це дійсно непросто, особливо для жінок. За декілька місяців на цьому шляху я отримала чимало некоректних коментарів щодо моєї зовнішності, стилю тощо. Тобто мене, як жінку у політиці, досі багато хто сприймає через зовнішність, а не реальні дії чи професійний досвід. На відміну від чоловіків-політиків, які можуть дозволити собі виглядати будь-як і при цьому займати досить високі посади. Але в цій справі головне – не зупинятися. Вони скажуть один раз, другий, третій, тридцятий, а потім звикнуть, що я існую. Головне – не здатися під натиском і продовжувати йти до своєї мети.
Втім паралельно ще існує проблема з виборцями. Зараз часто можна почути, що деякі люди не збираються взагалі йти на вибори, а інші, які йдуть, ніць не розуміються на кандидатах. Що робити з цим?
Перш за все, зрозуміти, чому так сталося. Багато людей не вірять, що їхній вибір може щось змінити, адже політики “лише обіцяють та нічого не роблять”. Частина правди в цьому є. В сучасній політиці дуже мало відомих політиків, яких можна дійсно поважати, ким можна захоплюватися. В цьому є також провина й працівників медіа (журналістів, блогерів), які пишуть не про цікавих дієвих політиків, а про скандали, “брудну білизну” тощо. Для того, щоб люди хотіли брати участь у виборах, потрібно розповідати їм також про позитивний вплив деяких політичних рішень, про методи, які працюють і таке інше. Чому пересічний виборець не знається на політиці? Тому що в ЗМІ недостатньо гідної аналітики та всебічного покриття. Про кого пишуть, того й обирають. А це завжди три-чотири партії. Тобто це завжди одні й ті самі люди. І так по колу. В деяких країнах одного й того ж президента обирають по декілька разів. Про які зміни може йти мова? Чому, наприклад, радикальна партія AFD зараз є такою популярною? Тому що вони найбільш активно серед усіх партій використовують соціальні мережі, таким чином охоплюючи навіть молодь. І якщо комусь здається, що політика – це брудна справа, то вона, в певному сенсі, є такою, тому що виборці дозволяють потрапити туди “брудним” кандидатам. Через це я активно звертаюся також до працівників медіа, аби вони розповідали виборцям про всіх кандидатів, а не тільки про найскандальніших, які зберуть перегляди в медіа. Ми живемо в час, коли обираємо не людину, а наше майбутнє на найближчі десятиліття. Це, насправді, дуже і дуже серйозно.
Мар’яно, якщо ти потрапиш у Бундестаг, що це означає на практиці?
Це означає, що разом із своєю партією ми зможемо так чи інакше впливати на різні політичні рішення. Саме це і є метою будь-яких виборів: отримати можливість впливати на рішення, які напряму стосуються життя суспільства, твоєї родини і тебе особисто.
*
Всі фото – особистий архів Мар’яни Гарамус
*
Історію українки,яка відкрила у Франкфурті свій б’юті-салон, читайте тут.
