Кілька тижнів тому журналістка одного з німецьких телеканалів попросила мене прокоментувати вибори в Німеччині. Мовляв, українське питання ж ключове в перегонах. Я відмовилася, бо вважаю, що некоректно людині з тимчасовим захистом публічно оцінювати внутрішні справи німців. А ще ж невідомо, які 10 секунд вибере редактор і під яку думку їх підверстає. Та і я не згодна, що “українська тема одна з ключових”. Німецьку економіку трясе, а отже головний фокус на ній.
За останніми опитуваннями, німці віддають перемогу союзу ХДС/ХСС (до 30% виборців), на другому місці – праворадикали АдН (близько 20%). Лідери перегонів мають діаметрально протилежне ставлення до війни Росії. Фрідріх Мерц говорить про збільшення постачання Україні зброї, а Аліс Вайдель пропонує зняти санкції з Росії. Він готовий вдарити далекобійною зброєю, а їй соромно, що “німецькі танки після Другої світової знову рухаються в бік Росії”. Тобто Мерц вважає, що приборкати апетити Росії можна лише “батогом”, тоді як АдН пропонує “пряник”.
При цьому обидва фаворити німецьких виборців пропагують запровадження жорсткої політики щодо біженців. Спільне голосування партій обурило німців і змусило вийти на протести, але не призвело до падіння рейтингу Мерца. Щобільше, у союзу ХДС/ХСС – позитивна динаміка, а Мерцу надалі пророкують посаду канцлера. Він вже кілька разів відхрестився від можливого союзу з АдН, але риторика щодо “закриття в’їзду” чужинцям у них таки співпадає.
Партія чинного голови уряду СДПН на третій позиції. Українці запам’ятають Шольца як людину, що перейшла від допомоги касками до допомоги танками, але так і не дістала з дорогої срібної валізи далекобійну зброю. Та після тривалого вальсування Ангели Меркель з Путіним “переломний момент” Шольца і так вражає. Включно з наданням права українцям на проживання, роботу та соціальну допомогу на рівні з німцями.
Минулого тижня поліція затримала зловмисників, які псували авто від імені Зелених. Фейкову акцію організував начебто росіянин, щоб вплинути на вибори. Зелені – улюблена мішень чорних російських політтехнологів. Минулого року саме представники цієї партії зареєстрували найбільше скарг щодо нападів в інтернеті. І лідер партії, і її членкиня – міністерка закордонних справ Анналена Бербок постійно висловлюють підтримку Україні. Проте війна не згадується в головних програмних пунктах партії. Виборцям Зелені обіцяють кліматичну нейтральність до 2035 року, соціальну справедливість та цифровізацію. Дивовижно, але активісти захисту довкілля так рідко згадують про екологічну катастрофу в центрі Європи від щоденних ракет та пожеж, а несуть на знаменах боротьбу за вітряні млини.
Ще від 4 до 6% набирає Ліва партія та в Союз Сари Ваґенкнехт, які закликають не провокувати Росію і не давати Україні зброю. Щоправда, різняться ці “однієї мамки діти” ставленням до українських біженців. Ліві хочуть тримати соціальні стандарти, а от Ваґенкнехт вимагає скорочення програм та виплат для українців. Ця риторика лівої Сари близька до висловів правої Аліси. Власне через ці коливання Союз й покинули за кілька тижнів до виборів деякі ключові люди
Понад 4% виборців готові проголосувати за Вільну демократичну партію. Тобто плюс один відсоток – і сила Крістіана Лінднера теж потрапить до Бундестагу. Тут програма – чистий бізнес. Все для тих, хто хоче і любить працювати. У військовому аспекті Лінднер готовий віддати “Тауруси”, але хоче, щоб українські біженці не байдикували, а безплатно прибирали парки.
Найбільше питання, чи вдасться збільшити військову допомогу Києву при такій кількості симпатиків Москви в Бундестазі? І яким буде рішення про продовження притулку для українців. Припускаю, що тут багато що залежить і від позиції української влади, яка зацікавлена в поверненні людей.
Якби мені все ж довелося оцінити виборчі програми з екрана телевізора за 10 секунд, то я б сказала: “Шановні пані та панове, ви недооцінюєте росіян і реальну загрозу, яка вже просочилася у ваше життя. Санкційні батоги не працюють, наївно вірити в пряники. Вітряки та посилені поліцією кордони від війни не врятують”.
