“Кікімори”, нашоломники, маскувальні сітки – українці у Гіссені налагодили виробництво камуфляжних виробів для ЗСУ. Щотижня волонтери відправляють в Україну сотні квадратних метрів захисного полотна. Їхні сітки використовують військові бригади по всьому фронту, від Херсона до Сумщини: накривають бліндажі, автівки, техніку. Розповідаємо, хто такі “Майстрині та майстри Гіссена“ і як працює ця німецько-українська ініціатива.

Безперервне “виробництво”

Кілька пар рук пурхають, наче метелики, вправно вплітаючи в основу зелено-сірі стрічки. Робота йде швидко: маскувальна сітка утворюється буквально на очах. За майже три роки, що існує ця волонтерська майстерня, плетільниці відточили свої рухи до автоматизму. Дехто тут від самого початку, хтось долучився пізніше. “Я побачила оголошення в соцмережах, що тут плетуть сітки. Подзвонила, прийшла – і так і залишилася“, – розповідає одна з майстринь Наталія Левкова.

“Майстрині та майстри Гіссена” – це група волонтерів, здебільшого біженців з України, а також діаспорян. Спонтанна ініціатива з плетіння сіток переросла у постійний проєкт із майже безперервним виробництвом. Майстерня працює сім днів на тиждень – у дві, а іноді й три “зміни”. Хтось приходить практично щодня, а хтось – кілька разів на місяць. Волонтери виготовляють маскувальні сітки майже в промислових масштабах. Наприклад, торік сплели понад 700 штук – це більше ніж 26 тисяч квадратних метрів, або площа 3-4 футбольних полів. Волонтери розуміють: зупинятися не можна, адже на них розраховують в Україні. “У нас дуже багато замовлень – на три місяці вперед постійно. Бувають термінові замовлення, тоді ми все відкладаємо і робимо їх”, – каже Наталія Левкова.

Гіссен – Київ: як все починалося

Первісно група називалася “Майстрині Гіссена”, та поступово до волонтерок долучилися й чоловіки, тож назву доповнили. Цю групу заснували у листопаді 2022 року киянки Ліна Харитонова та Олена Ковтунова. Восени 2023-го обидві повернулися в Україну і стали плести сітки вже там. А команда в Гіссені продовжила їхню справу. Зараз це, по суті, одне виробництво. Волонтерки у Києві приймають від військових “замовлення”, закуповують тканину, координують логістику в межах країни. Майстрині у Гіссені теж збирають запити бригад, плетуть маскувальні сітки, нашоломники й “кікімори” та разом з іншою допомогою передають в Україну. Вони співпрацюють з українськими перевізниками, які доставляють ці вантажі безкоштовно.

Спочатку волонтери використовували матеріали, що були під рукою. Сітки плели здебільшого з постільної білизни – частково збирали самі, частково приносили німці. За потреби тканину ще й фарбували у потрібні кольори у пральних машинках, згадує Наталія Левкова. А “кікімори” робили з мішковини: майстриням доводилося працювати в захисних масках, щоб не вдихати ворсинки. Зараз “виробництво“ вдосконалили: в якості основи закуповують у Німеччині рибальську сітку, а для стрічок купують в Україні агроволокно, схоже на тканину, – спанбонд.

“Сітка захищає життя і техніку”

Приміщення, в якому облаштована майстерня, надав українцям у користування місцевий університет прикладних наук – Technische Hochschule Mittelhessen. “Від початку повномасштабної  війни в Україні університет виділив волонтерам приміщення під склад – для збору гуманітарної допомоги. А зараз надає цей простір для плетіння сіток. Ми дуже за це вдячні!”, – розповідає одна з координаторок майстерні Наталія Шмітц. Вона живе у ФРН понад 20 років, вільно володію німецькою та працює у сфері страхування. У команді Наталія відповідає за комунікацію з німецькими організаціями й установами, координує роботу майстринь і, звісно, теж плете сітки.

“Мені хотілося допомагати Україні, і не тільки донатами. Маскувальна сітка – це ніби дрібниця, але вона захищає життя людей і техніку. Майже в усіх нас є хтось у війську – родичі, друзі, знайомі”, – зазначає волонтерка. Саме Наталія закуповує рибальську сітку, що йде як основа для майбутніх камуфляжних сіток. За її підрахунками, щомісяця тільки на матеріали майстриням потрібно 2000-2200 євро. Волонтери витрачають на це власні кошти, а також збирають донати. “Ми співпрацюємо з німецькими організаціями, беремо участь у ярмарках, культурних заходах. Наприклад, нещодавно в сусідньому містечку був кулінарний фестиваль. Ми наварили борщу, вареників, напекли пиріжків і продавали їх, щоб зібрати кошти”, – каже Наталія Шмітц.

Також майстрині збирають гуманітарну допомогу, закуповують речі та обладнання. “Одяг, засоби гігієни, ролятори, милиці, спальні мішки, грілки, шини – чого ми тільки не передавали в Україну”, – перелічує волонтерка. Комунікацією з військовими, лікарнями та волонтерами в Україні займається Анастасія Світлична, ще одна координаторка гіссенської групи.

Потрібні руки

“Сітки плетемо в залежності від потреб бригад, а також від напрямку та пори року. На Херсон потрібні світло-зелені, піщані, на Сумщину чи Харківщину – “брудні”, темно-зелені. Взимку просять білі, або ж білі з чорними чи сіренькими плямками”, – пояснює майстриня Наталія Левкова. У групі вона координує виготовлення сіток: обробляє “замовлення”, розподіляє тканину, ріже основу, разом з іншими волонтерами пакує і відправляє готові вироби, а також веде облік. З січня по травень цього року, підрахувала Наталія, майстрині виготовили 278 сіток. Щоб не збавляти темпу, потрібні кошти на матеріали та – додаткові руки.

“Раніше у нас кожен день було 12-14 людей у майстерні. Зараз значно менше: хтось вийшов на роботу, у когось мовні курси або Weiterbildung. Тому ми регулярно пишемо в нашу групу: “Будь ласка, приходьте!”. Коли термінові замовлення, організовуємо “третю зміну”, плетемо до пізнього вечора”, – розповідає жінка. Зараз у команді близько 50 людей, які приходять до майстерні регулярно. Сама Наталія суміщає волонтерство з навчанням: вже опанувала німецьку до рівня С1, зараз відвідує курс коучингу та шукає роботу.

Нещодавно у сусідньому Ветцларі волонтери відкрили філіал майстерні – тепер плетуть сітки там, не витрачаючи час на дорогу до Гіссена. А деякі дівчата беруть “замовлення” додому: виготовляють нашоломники й “кікімори”. Ці вироби компактні і не потребують спеціальних каркасів. “Кожна робить свій внесок, плете, коли є змога. Для мене це спосіб віддячити нашим військовим. Вони захищають Україну, наших рідних там – а ми прагнемо захистити їх, сховати від ворожих очей цими сітками”, – каже Наталія Левкова.

Всі фото – Вікторія Черникова-Берездецька/Амаль Франкфурт

Читайте також:

Шалені бджілки: волонтерки у Майнці організували пункт збору допомоги Україні

Великодня випічка задля доброї справи: українці в Дармштадті проводять святкову акцію

“Зв’язок з Україною через мову”. В Овераті волонтери добилися викладання української у школах