Нескінченні “листи щастя”, напівроздягнені діти у мороз і дощ, літні пари, що цілуються на вулицях… Чи не кожен може пригадати щось, що вразило його в перші місяці інтеграції в новій країні – такий собі маленький культурний шок.
Переїзд – це завжди стрес і зіткнення з новою реальністю. Що вже казати про українців, які опинилися в Німеччині як вимушені втікачі від війни. Виснажені, розгублені, з постійним відчуттям тривоги. У такому стані навіть невинні дрібниці могли дратувати або принаймні дивувати.
Багатьом знадобилися місяці, щоб звикнути до нових правил, звичаїв і культурних особливостей. Зрештою здивування змінилося прийняттям, а іноді навіть – щирим захопленням. Про це Amal News поговорила з багатьма українцями, і майже кожен згадує свій перший момент розгубленості.
Наприклад, Валерій Кирилов із Запоріжжя справжній культурний шок, за його словами, пережив у берлінському супермаркеті – точніше, біля його зачинених дверей у неділю. “Я просто не міг в це повірити, бо для мене було очевидно, що скупитися можна будь-коли, навіть вночі. Я звик до цього в Україні”, – розповідає Валерій. Він і досі, за його словами, сприймає це як невелику, але незручність. Хоч і навчився планувати покупки заздалегідь і взагалі призвичаївся до нового ритму життя – повільнішого і менш спонтанного.
Валерій Кирилов (фото Валерія Семенюк/Amal News)
Для Олени Прокопенко із Києва культурним шоком стали берлінські діти – дуже легко вдягнені у холод чи дощ. А ще більше – їхні батьки, які абсолютно не переймаються цим. “У дітей з носа можуть навіть текти шмарклі, але батьки виглядають абсолютно безтурботними і мовчки спостерігають, як напівгола і вочевидь застуджена дитина порпається у калюжі”, – ділиться своїми спостереженнями Олена.
Олена Прокопенко (фото Валерія Семенюк/Amal News)
Поліна приїхала до Берліна більше 10 років тому і найбільше була шокована правилом найпопулярнішого берлінського СПА-салону Vabali – жодного текстилю у сауні та басейні. “Але мало того, що вони були голі, вони ще й інтимничали у басейні”, – згадує жінка. “Втім, після стількох років тут я ставлюся до цього абсолютно спокійно. Мало того, я зрозуміла, що моє упереджене ставлення до Freikörperkultur – німецької культури вільного тіла – було зумовлене “совковим” вихованням. На жаль, нас вчили соромитися свого тіла. І взагалі ми звикли ніби стискатися – не займати місця, не заважати, не виділятися. Бо ж завжди хтось може подивитися не так”.
Культурний шок учительки Оксани із Сум – ніби зовсім про інше, але теж про злам стереотипів. Найбільше її вразили німецькі пенсіонери, які ходять вулицями, тримаючись за руки. І взагалі не бояться бути видимими – п’ють пиво у барах, голосно сміються, обіймаються просто на зупинках. “У нас старість – це ніби щось, що треба заховати, – каже вона. – А тут люди у 70 можуть закохуватися і не вдавати, що їм “уже не личить”. Вони дозволяють собі жити, а не просто доживати”, – говорить Оксана.
З іншого боку, її вразило, як вільно почуваються тут німецькі діти. “Спочатку мені, як учительці, здавалося, що аж надто вільно. Як учителька, я звикла до того, що взаємини будуються на певній ієрархії – учитель за визначенням вважається авторитетом, якого треба слухати. Так само, як і старших загалом. Але згодом я переконалася в тому, що свобода не означає вседозволеності. Навпаки, завдяки їй німецькі діти розкутіші й відповідальніші”, – ділиться Оксана своїми спостереженнями.
Киянка Марта Писанко найбільшим приємним шоком називає сортування сміття. А точніше – те, що ця система існує в реальності, а не лише на папері. “Прихильницею цієї ідеї я стала ще в Києві і чесно намагалася відділяти папір від пластику, а скло – від органічних відходів. Але потім я бачила, що різнокольорові сміттєві баки були формальністю – приїздив сміттєвоз і забирав усе разом. У Німеччині ж це справді працює. Я бачу, що пластик переробляється, а значить, мої зусилля були недаремними”.
Редакторку Amal News Нану Морозову здивували ціни на квіти в продуктових магазинах. “Перші тюльпани я купила чи не за €3, а троянди, хоч і на тоненьких коротких стебельцях, але свіжі й ніжні, здається за €1,5, – згадує журналістка. – Я стала розпитувати німців, у чому причина такої дешевизни, адже на ринках і в квіткарнях ціни вищі – у кілька разів”.
Нана Морозова
З’ясувалося, що зрізані квіти у Німеччині вважають важливою частиною загального добробуту. Вони мають бути доступними всім без винятку, навіть людям з найнижчим доходом. Мережеві магазини закуповують товар величезними партіями і можуть тримати низькі ціни попри загальне зростання вартості. “І я вдячна за такий звичай, – говорить жінка. – Адже тут, далеко від дому, яскраві букети у кімнаті та на кухні стали гострою потребою не тільки для мене. Знайомі й подруги, які опинилися в Німеччині, також стали набагато частіше купувати квіти. Їхня краса стала певною терапією, розрадою, нагадуванням про нормальність”.
Пенсіонерка із Запоріжжя Тетяна сьогодні з посмішкою згадує “листи щастя”, як їх жартома називали новоприбулі в Німеччині українці. “Я кожного разу боялася відкривати поштову скриньку. Кожен лист здавався потенційною проблемою, – каже вона. – І взагалі сам факт, що поштарі носять листи, здавався анахронізмом”. Але з часом Тетяна звикла і до листів, і до того, що більшість питань вирішуються не телефонними розмовами, а “термінами”, на які треба терпляче чекати.
Тетяна Кардашевська (фото Валерия Семенюк/Amal News
Сьогодні Тетяна вже не зволікає з відкриттям конвертів. Вона уважно читає листи з допомогою онлайн-перекладача і розкладає їх у окремі тематичні теки. Те, що колись викликало напруження, стало частиною звичного порядку. І, як каже вона, “листи щастя” виявилися не такою вже й поганою практикою. Вони дисциплінують і допомагають контролювати щоденну рутину.
