У районі Бонамес розпочав роботу новий суботній садок “Сонце в долонях”. Це філіал однойменного навчального закладу в центрі міста, засновником якого є Українське товариство у Франкфурті-на-Майні. Новий садочок відвідують понад 40 дітей з родин діаспорян і біженців з України. Як працює заклад і які освітні послуги пропонує – у репортажі “Амаль Франкфурт”.
“Щоб знали рідну мову”
Яніні було всього пів року, коли мама вивезла її та старшу сестру зі Львова до Німеччини. “Ми виїхали з України у перші дні війни. Наш тато воює, ми дуже пишаємося, що він відстоює українську землю. Та мені з дітьми все ж спокійніше тут, у Німеччині”, – каже матір дівчинки Олена Самусевич. Вона згадує: молодша донька довго не розмовляла, а коли почала, то одразу двома мовами – українською й німецькою. Яніна ходить у німецький дитсадок, а щойно відкрився філіал “Сонце в долонях Bonames” – пішла ще й у суботній український. “Ми чекали на місце, тому що український садочок переповнений, всі хочуть влаштувати сюди своїх дітей. Адже це українська мова, це дітки з України. Вони спілкуються, дружать – це дуже важливо. І ось нарешті ми тут, ми дуже раді!”, – розповідає мама Яніни.
Олена Самусевич з донькою Яніною
Катерина Годлевська теж задоволена, що її донька Стефанія тепер відвідує по суботах український садок. Вони приїхали у Франкфурт-на-Майні з Києва на початку повномасштабного вторгнення. Дитина вже вільно говорить німецькою, але Катерині важливо, щоб донька практикувала українську. “Я привела Стефанію у цей садок, щоб вона не забувала свою рідну мову, щоб могла спілкуватися нею. Адже після закінчення війни ми хочемо повернутися додому, в Україну”, – каже матір дівчинки.
У перший день роботи садочка, згадує вихователька Ірина Худенко, малятам було важко перейти на українську. “Багато українських дітей вже ходять у німецький садочок, і їхній мозок налаштований так, що коли вони потрапляють у дитсадок, то відразу переключаються на німецьку мову. Спочатку я навіть питала у батьків: “Вони розуміють українську?”. Бо мені доводилося говорити німецькою, щоб діти щось відповідали. Та згодом це минулося”, – розповідає жінка.
Українські суботи в німецькому садку
Садочок “Сонце в долонях Bonames” – це три групи, п’ять виховательок і три з половиною години роботи щосуботи. Філіал відкрили через великий попит, пояснює директорка закладу Ольга Шендрик. “Перший суботній садок уже не в змозі прийняти всіх охочих. У ньому 80 місць, і ще стояла черга десь з сорока дітей. Тому виникла ідея створити філіал. Ми звернулися до наших німецьких партнерів з католицької церкви – Івонне Функен, Марії Альберт і Карін Завацкі, і вони погодилися надати приміщення та все необхідне для роботи”, – розповідає керівниця українського дитсадка.
Найбільш затребуваними виявилися ясла: всі місця зайняли буквально за день. Довелося відкрити подвійну ясельну групу та ще завести лист очікування. Загалом новий суботній садок розрахований на 45 дітей, зараз його відвідує 43 дитини. Батьки сплачують членський внесок – €35 на місяць, а основні витрати, від комунальних платежів до оренди, взяла на себе католицька церква. У приміщенні є все необхідне для перебування дітей, також заклад має власну територію для прогулянок на свіжому повітрі. У будні це звичайний німецький садок, а по суботах – волонтерський український.
Окрім розвивальних ігор і занять заклад пропонує гуртки за інтересами. А в підготовчій групі дітей навчають читати й писати українською, готують до школи. “Цього року до нас приїхало три тонни підручників. Замовляємо їх в Україні, всі видання схвалені МОН. Три тонни – це не тільки на новий суботній садок, а на всі наші садочки та школу від Українського товариства у Франкфурті-на-Майні”, – пояснює керівниця закладу Ольга Шендрик.
На громадських засадах
І директорка, і виховательки українського суботнього садка не отримують зарплату за свою роботу. Вони працюють на громадських засадах, мають посвідчення волонтерів. Весь колектив – це педагоги з України, які знайшли прихисток від війни у Німеччині. Наприклад, Ірина Худенко приїхала з донькою з села Мощун на Київщині, яке в березні 2022-го нещадно бомбили росіяни. Чоловік і син Ірини – військові, саме вони наполягли на її виїзді за кордон.
Опинившись у Франкфурті-на-Майні, жінка одразу почала шукати роботу. “Я дуже не хотіла залежати від Джобцентру. І напросилася в німецький дитячий садочок, мене взяли без знання мови – дали мені шанс”, – розповідає Ірина. Було важко, але все вдалося: вже третій рік жінка працює в одному з садків Франкфурта. Це її основна робота. А український суботній садок – заняття для душі. Ірина пояснює: у німецьких закладах дошкілля вихователі мало займаються з дітьми творчістю, вони скоріше наглядачі, спостерігачі. Натомість український садок дає простір для креативу. “Тут не просто дитячий садочок, а є також гуртки: танцювальна ритміка, малювання. Ось це моє, тому мені це цікаво”, – каже вихователька.
Біженці гуртуються навколо діаспори
“Наша мета – зберегти українську ідентичність, мову, культуру, традиції. Все, що ми тут робимо, саме для цього”, – зазначає керівниця філіалу “Сонце в долонях Bonames” Ольга Шендрик. Вона за освітою – філологиня та фольклористка, понад 15 років працювала у видавництвах і журналах для дітей, а згодом – у приватних садочках Києва. Навесні 2022-го, коли російськи війська підступали до міста, волонтери вивезли Ольгу з донькою до Німеччини, у Франкфурт-на-Майні. “Нас поселили в готелі для біженців. Що робити далі, я не знала. Тоді я не говорила німецькою, було страшно навіть на вулицю вийти. І я стала шукати місцеву українську діаспору”, – згадує Ольга.
Вона знайшла в інтернеті Українське товариство у Франкфурті-на-Майні та суботню школу при ньому. Цей заклад існує з 2005 року для дітей діаспорян, а в 2022-му він першим у місті прийняв дітей біженців з України. Директорка суботньої школи Роксолана Рахлецька запропонувала Ользі співпрацю. Зокрема, організувати й очолити садок неповного дня “Левеня” – спеціально для маленьких втікачів від війни. Ольга Шендрик жартома називає його “базою порятунку дітей”. “Це був період, коли діти чекали на місце в німецьких садках. І поки вони були в черзі, ми дали їм змогу відвідувати український садок, поступово адаптуватися до місцевих реалій “, – розповідає Ольга. З моменту відкриття “Левеняти” через нього пройшло понад 120 малюків з України.
Зараз освітня інфраструктура Українського товариства у Франкфурті виглядає так: суботня школа на понад пів тисячі учнів, два суботніх садочки і садок неповного дня “Левеня”. Всі проєкти українці реалізують за підтримки Католицької церкви єпископства Лімбург і її керівниці Брігітти Зассін.
Всі фото – Вікторія Черникова-Берездецька/Амаль Франкфурт
