Мами, дружини, доньки та сестри цивільних українців, яких незаконно утримують у російських в’язницях, закликають політиків ФРН посприяти поверненню їхніх близьких додому. Члени родин полонених приїхали з України до Франкфурта-на-Майні, щоб привернути увагу до доль бранців Кремля. Активісти дали пресконференцію та провели мітинг у центрі міста. Як Німеччина може допомогти полоненим українцям і що таке політичне спонсорство, читайте у матеріалі “Амаль Франкфурт”.
Щонайменше 14 тисяч цивільних бранців
“Для мене і моєї мами основною задачею стало знайти та врятувати батька”, – каже донька 55-річного Олександра Запорожця Ірина. Її тато – інженер засобів радіо та телебачення. У перші тижні окупації Харківщини він єдиний обслуговував вежі мобільного зв’язку в селі Байрак, щоб люди могли телефонувати своїм рідним. 14 березня 2022 року по дорозі на роботу його з дружиною оточили озброєні російські солдати. Обшукали, конвоювали до їхнього будинку, а потім посадили Олександра в бронетранспортер та увезли в невідомому напрямку. Родина досі не знає, де його утримують.
Жителя міста Димер на Київщині Івана Дрозда росіяни викрали просто на вулиці – за слова “Слава Україні!”. Це було 28 лютого 2022-го. Наступні кілька тижнів його та інших цивільних українців тримали в нелюдських умовах – у холоді, без їжі. “Раз на тиждень їм давали відро якихось харчів, на сорок людей вони мали одну-єдину ложку”, – розповідає дружина Івана Ганна Муштукова. У квітні вона дізналася через Червоний Хрест, що її чоловік знаходиться на російській території. З травня 2023-го його утримують в колонії у Тульській області.
Українських цивільних у російських в’язницях і полоні – щонайменше 14 тисяч. Це офіційні дані Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Насправді бранців Кремля набагато більше, каже представниця ГО “Цивільні в полоні” Олена Цигіпа. Її чоловіка Сергія Цигіпу, який розповідав у соцмережах правду про окупований росіянами Херсон, звинуватили в шпигунстві та засудили до 13 років колонії суворого режиму. Наприкінці 2022 року Олена та інші родичі полонених українців об’єдналися у громадську організацію “Цивільні в полоні”, щоб разом добиватися звільнення своїх близьких. Наразі до ГО входять приблизно 400 сімей.
“Врятуйте їхні життя”
Родини українських бранців по крихтах збирають інформацію про своїх рідних. Моніторять російські соцмережі та пабліки, звертаються до офіційних установ РФ і міжнародних гуманітарних організацій. Однак російська сторона здебільшого ігнорує їхні звернення.
“Як родичі цивільних полонених ми не маємо достатньо влади, щоб змусити Росію звільнити наших близьких. Але міжнародне суспільство та політики в Європі мають цю владу. Без вашої підтримки наші рідні ніколи не повернуться додому. Чи мають вони померти в російських колоніях тільки тому, що вони українці?”, – звернулася до німецької спільноти на пресконференції у Франкфурті-на-Майні Люсьєна Зіновкіна. Її чоловіка Костянтина Зіновкіна у травні 2023 року заарештувала в окупованому Мелітополі російська ФСБ. Цивільного інженера, який відкрито не підтримав окупаційну владу, звинувачують у тероризмі. Чоловіку загрожує 22 роки ув’язнення.
“Допоможіть повернути цивільних громадян України з цього пекла. Їх там катують, незважаючи на те, що вони звичайні мирні люди. Ми просимо: врятуйте їхні життя, поки вони ще живі!”, – закликає європейських і німецьких політиків представниця ГО “Цивільні в полоні” Ганна Муштукова.
“У полоні життя зупиняється”, – каже Олена Ягупова, яка провела пів року у російському полоні та трудовому рабстві. Її змушували копати окопи та допомагати розміновувати поля, знущалися з неї фізично та психологічно. “Мене катували, ґвалтували, я втратила в полоні все здоров’я, схудла на 20 кг”, – розповідає Олена. Херсонський журналіст і правозахисник Олександр Тарасов також пережив тортури: росіяни його били, катували електрошокером. Він був у полоні один рік, після звільнення бере участь у кампаніях на підтримку українських в’язнів у Росії. “Що можуть зробити німецькі та європейські політики? Запровадити системні санкції за порушення прав людини. Щоб кожен російський слідчий, суддя, тюремний наглядач розумів, що на нього чекає персональна відповідальність”, – зазначає Олександр Тарасов.
Політичне спонсорство
Один із можливих інструментів визволення цивільних полонених – так зване політичне спонсорство. “Це коли впливова людина – наприклад, бізнесмен, політик, відомий актор чи спортсмен – публічно закликає Росію повернути цивільних бранців без умов та обміну, а також веде листування з російськими дипломатичними та офіційними установами”, – пояснює представниця ГО “Цивільні в полоні” Олена Цигіпа.
Ще в 2011 році Міжнародне товариство прав людини (Internationale Gesellschaft für Menschenrechte, IGFM) запровадило програму політичного спонсорства за участі німецьких політиків. “Депутати парламенту виступають за звільнення конкретної людини, яку незаконно ув’язнили. Зазвичай йдеться про диктаторські держави – Кубу, Іран, Китай. А тепер німецькі депутати заступаються і за полонених українців“, – каже речник IGFM Валеріо Крюгер. Спонсори бранців пишуть російському Посольству в Німеччині листи з вимогою звільнити певну людину, а також публічно розповідають її історію. Чим сильніший тиск німецької спільноти на російські установи, тим вище шанси, що полонений переживе ув’язнення, наголошують в IGFM. Адже ця увага свідчить, що про людину не забули, що її долю відслідковують.
“Мінімум, який можемо зробити”
Поки спонсорами полонених українців стали шість німецьких політиків. Серед них – депутатка парламенту Гессену Мартіна Фельдмайєр. Спочатку вона опікувалася долею Костянтина Літвінова, а після його звільнення у січні цього року взяла шефство над іншим українцем Василем Дмитриком. “Він пенсіонер, зараз йому 72 роки. І останні два роки він перебуває у російському полоні. Його затримали на вулиці, коли він йшов по бензин для генератора. Василь Дмитрик хворіє на рак, і я прагну добитися його звільнення”, – каже політикиня.
“Що я роблю як політична спонсорка? Я дбаю про те, щоби цих людей не забували. Я пишу листи, у випадку Василя Дмитрика я написала російському послу, так званій “уповноваженій з прав людини” у російській Думі. На жаль, досі мені не відповіли. Також я розповідаю про долю Василя Дмитрика у соцмережах. Я показую його фото та описую, що з ним сталося”, – пояснює Мартіна Фельдмайєр.
“Ми демократична держава, і ми маємо можливість заступитися за інших. Я нічим не ризикую, єдине, що я роблю, – це привертаю увагу до долі людини. Цього мало, але це той мінімум, який ми можемо зробити”, – наголошує депутатка.
Після Франкфурта-на-Майні родичі полонених цивільних українців відправилися до французького Страсбурга на зустріч з європейськими політиками. Також активісти планують поспілкуватися з представниками ООН.
