Тегель став центром приймання біженців саме у 2022 році, із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Це мало бути тимчасовим рішенням, щоб люди, які приїжджають до Німеччини у пошуках притулку, могли тут відпочити кілька днів, оформити документи та поїхати далі – в інші федеральні землі або у справжнє житло в Берліні. Утім, дні перетворилися на тижні, а згодом – на місяці. Нині Тегель став своєрідним синонімом “гетто для біженців”.
Журналісти кількох видань, зокрема Der Spiegel і Bild, поспілкувалися із майже сотнею мешканців та чинних і колишніх співробітників центру, організованого на території летовища. Багато з них скаржаться на ізоляцію, непідготовленість персоналу та надмірний контроль. Чимало співрозмовників з міркувань безпеки захотіли залишитися анонімними.
Найдорожчий німецький табір
У Тегелі нині проживають 5 тис. жінок, дітей і чоловіків. Це переважно біженці з України, а також афганці, іракці та сирійці. Серед них багато дітей, літніх та людей з проблемами зі здоров’ям. За розміщення відповідає Берлінське державне відомство у справах біженців (LAF), яке своєю чергою уклало контракти на управління та обслуговування табору із Червоним хрестом, Messe Berlin та низкою інших організацій.
У багатьох федеральних землях вже дискутують про надмірні вимоги та високу вартість догляду за біженцями. Але Тегель – унікальний: він не лише найбільший, але й найдорожчий німецький табір. Загалом на це “тимчасове” місце розміщення витрачають близько €0,5 млрд на рік. З них майже половина (€216 млн) передбачена на Червоний хрест.
Фото – Дарка Горова/Амаль Украіна
45 наметів, у яких нині мешкають біженці, навіть не належать державі – вона їх орендує за тарифом приблизно €200 за квадратний метр на місяць. З прибиранням, але без води, електрики та опалення – це окрема стаття видатків. Підлога, на якій встановлений намет, – також. Якщо підбити загальні витрати, за одного біженця держава сплачує від €180 до €250 на день.
Жодної приватності, антисанітарія та погане харчування
Умови проживання у Тегелі далекі від нормальних. На двоярусних ліжках в одному спальному модулі площею 12 квадратних метрів розміщені 14 людей. Жодних дверей – відсіки відокремлені лише перегородками. Одна з українок зі сльозами розповідає журналістам: їй важко навіть перевдягатися. Іноді вона, попри заборону, завішує ліжко простирадлом, аби мати хоча б трохи приватності.
Жінка просить журналістів Der Spiegel залишити її анонімною та не фотографувати. Вона з Вінниці, вчителька – не хоче, аби її колишні учні бачили, у яких умовах вона нині мешкає. До Німеччини виїхала разом зі своїм хлопцем Джоном, він індієць – навчався в українському медичному виші. У центрі приймання вони вже півтора року. Знайшли квартиру в Берліні площею 19 квадратних метрів, але Центр зайнятості не погодив – мовляв, квартира замала для двох людей.
Українка у відчаї. За її словами, нині в таборі є 16 туалетів на 700 осіб. Багато душових кабін зламані, багато умивальників забиті, туалети брудні.
Табір рано прокидається і пізно засинає. Вночі постійно дзвонять телефони, хтось кашляє, крутиться, розмовляє, йде до туалету – і будить усіх інших. Найважче – дітям. Вони часто плачуть, капризують – хочуть їсти чи пити. Їхні мами намагаються тримати в наметах бутерброди або цукерки – утім, їх часто забирають охоронці, бо “заборонено”.
Під час входу до наметів перевіряють сумки. Всередині – перевіряють присутність. Мешканцям не дозволено змінювати ліжко, навіть якщо інше вільне. Незнайомі одне одному чоловіки, жінки та діти живуть разом. В окремих відсіках є також собаки та коти. Немовлята сплять у ліжку матері – окреме дитяче ліжко не дозволене.
Фото – Дарка Горова/Амаль Украіна
“Іноді ми відчуваємо себе в’язнями”, – говорить Ельвіра, вона з Донеччини. За її словами, годують у таборі кепсько. Суп під час обіду був рідким та пересоленим. Тарілки та столове приладдя зроблені з пластику, столи та лави брудні. Готувати чи навіть розігрівати їжу самостійно не дозволено.
“Дайте мені €100 на день – і я житиму у Берліні, як король. Без брудних туалетів і тому подібного”, – каже 25-річний Ілля. Він розповів журналістам Bild про сусідку, яка хотіла знайти готель, вартість життя у якому менша за таборове, – утім це попередило керівництво. “Ви навіть не можете знайти спосіб залишити Тегель. Складається враження, що вас змушують тут жити, бо, вочевидь, отримують за це гроші”.
Люди місяцями живуть у таборі без дозволу на проживання
Дні у Тегелі довгі – робити його мешканцям нема чого, хоча справ багато. Українці дійсно одразу отримують право на соціальні виплати, медичне страхування та дозвіл на роботу. Утім насправді це довгий шлях: вони постійно чекають на зустрічі, які є передумовою для інших зустрічей, без яких неможливо записатися на ще важливіші зустрічі.
55-річна Вікторія скаржиться виданню Bild, що за чотири місяці перебування у Німеччині вона так досі й не отримала посвідку на проживання. А без неї неможливо оформити ані направлення на інтеграційні курси, ані дозвіл на роботу. Жінка вважає: адміністрація табору зацікавлена у тому, аби біженці якомога довше у ньому залишалися.
“Часто соцслужби хочуть від людей того, чого вони просто не можуть надати”, – говорить Арсеній Соловйов, який працює посередником і допомагає українцям. Це не його справжнє ім’я – побоюється погроз.
Чоловік розповів журналістам про біженця з Тегеля, який вже дев’ять місяців працює у поштовій службі в Потсдамі. Він не може виїхати з Тегеля, бо його розподілили до Берліна, а оскільки він працює в Бранденбурзі, його переїзд мають схвалити дві імміграційні служби, чого досі не сталося. “Нині він щоранку встає о 03:30, намагаючись не розбудити весь намет, їде до Потсдама, працює – і повертається до Тегеля”.
На запит Der Spiegel щодо цієї справи у відділі соціального забезпечення відповідають зітханням: мовляв, все за правовими критеріями. Не вистачає кадрів: замало людей для занадто великого обсягу роботи, є відставання в обробці заявок, багато скарг, працівники працюють на межі своїх можливостей, а експертиза втрачена через відтік кадрів.
Співробітники табору – не підготовлені до роботи з біженцями
Колишня співробітниця Тегеля Геля Рольник згадує про табір зі сльозами. Вона працювала у центрі перекладачкою – говорить, навряд співробітники табору взагалі проходили якесь навчання з роботи з людьми. “До 15 співробітників сиділи в наметі цілими днями, грали в мобільні телефони й пліткували про біженців. Ми не повинні були роздавати інформацію, перекладати листи або призначати зустрічі – нам фактично забороняв допомагати людям начальник зміни”.
Пані Рольник продовжує: “У нашому наметі була жінка, яка щовечора дивилася на стіну. Одного разу з її кімнати до мене вибігла дівчинка – та жінка читала молитви й погрожувала всіх вбити. Їй потрібна була психологічна допомога, але нікому не було до неї діла”. У Червоному Хресті звинувачення в тому, що психічно хворі люди залишені напризволяще, відкидають.
Інша колишня співробітниця центру, яка попросила називати себе Мартіна Шмідт, працювала на керівній посаді у Тегелі у 2022-му. Вона має досвід гуманітарної роботи, працювала в ОБСЄ, “Лікарях без кордонів” та ВООЗ. За її словами, майже ніхто з вищого керівництва, яке мало керувати центром прибуття, не мав жодного досвіду роботи з біженцями. “Було багато вихідців з берлінської клубної сцени, з івент-сфери, з концертного менеджменту. Але Тегель – це не фестиваль”.
Охорона сама провокує конфлікти
Охоронці у жовтих жилетах у Тегелі всюди. Вони стежать, щоб біженці трималися праворуч, коли заходять, і ліворуч, коли виходять. Дуже часто вони нічого не роблять – просто спостерігають.
А ще – перевіряють сумки й ліжка й сканують QR-коди біженців. Вони потрібні на все: на візит до лікаря, похід в магазин, а також при вході та виході з намету. Так адміністрація завжди знає, хто де знаходиться, а кого – немає. Відсутній понад три дні без дозволу втрачає своє ліжко.
На охорону у Тегелі дуже багато скарг: що вони расисти, що серед них є ісламісти, що вони провокують конфлікти. А ще – вриваються вночі до наметів з перевірками, ображають людей і беруть участь у бійках. Багато з них майже не розмовляють німецькою. Минулого року мешканки табору у відкритому листі заявили, що охоронці ретельно оглядають їх після виходу з душу та риються у спідній білизні.
