Янгольські крила та рибки, нескінченні кола та спіралі – авторські писанки Алевтини Мельничук заворожують, притягують погляд, наче магніт. “Неможливо зробити дві абсолютно однакові писанки, кожне яйце виходить по-різному”, – каже мисткиня.
Алевтина – художниця, писанкарка, студентка двох мистецьких вишів і популяризаторка народного мистецтва України. У Німеччині вона біженка: після повномасштабного російського вторгнення виїхала з рідного Луцька разом із матір’ю, молодшими братами та сестрою. Зараз Алевтина живе у Кронберзі та навчається у вищій школі мистецтв у Франкфурті-на-Майні, де експериментує з техніками та матеріалами у стилі мікс медіа арт. Напередодні Великодня у Майнці відбулася виставка робіт майстрині, на якій вона представила три нові колекції писанок.
Яйця, що “розповідають” історії
“Кожну писанку можна “прочитати”, базуючись на тих символах, які на ній зображені, яка кольорова гама використана. Тобто розписане яйце, як книгу, можна “прочитати” і сказати, про що воно”, – розповідає Алевтина Мельничук.
Спеціально для виставки майстриня розмалювала кілька десятків писанок. Виготовлення одного яйця з авторським дизайном займає від трьох до шести годин. На традиційні писанки йде значно менше часу. Вони прості – але в тому їхня краса, каже Алевтина:
“Я зробила дослідження, які символи використовували в моєму регіоні, на Волині, і вже базуючись на цьому дослідженні створила колекцію традиційних писанок. Вони одноколірні або двоколірні, у стриманих тонах, адже в той час не було штучних барвників. Я старалася максимально наблизитися до тих давніх писанок, коли все було з природних барвників, не таке яскраве, як зараз ми можемо побачити”.
Інші дві колекції – авторські. У них мисткиня теж використовує традиційні для України символи, але інтерпретує їх в експозицію в своєму авторському баченні.
“Друга колекція – з ангеликами у поєднанні з рибкою. Бо рибка – це символ Ісуса Христа. Є така історія: в часи, коли християнство було поза законом, віряни збиралися на таємні зустрічі. І тоді на дверях малювали рибку, щоб знали, що саме там проводиться зустріч. Звідти й пішов той символ, – розповідає Алевтина. – Третя колекція – це більш абстрактні візерунки. Там вже не можна побачити ангела як фігуру, де-не-де зустрічаються крила ангела або дуже багато кіл. Сама колекція називається “Нескінченність”. У ній теж багато символів. Наприклад, драбинка, яка означає від неба до землі”.
Ідеальне тло для виставки
Майстриня тішиться: на виставку завітало чимало людей – як українців, так і німців. Захід проходив в Українській Греко-Католицькій церкві Майнцу. Місцеве приміщення стало ідеальним тлом для писанок Алевтини, підкресливши їхню естетику та посиливши передчуття Великодня. Оформити та організувати виставку дівчині допомогли волонтери Українського товариства в Майнці.
“Мета нашого товариства, додатково до збору гуманітарної допомоги для України, – це ознайомлення жителів Німеччині та всіх зацікавлених осіб з українською культурою та традиціями. Напередодні Великодня – це писанкарство, один з різновидів прадавнього народного мистецтва, наповнений глибоким духовним змістом. Разом з молодою талановитою майстринею Алевтиною Мельничук ми хотіли показати цей захоплюючий світ ліній, орнаментів та кольорів і надати можливість поринути в нього. Ми щиро вдячні Українській Греко-Католицькій церкві в м. Майнц за приміщення та підтримку!”, – зазначає Наталя Іоссіфідіс, член правління Українського товариства в Майнці.
Хобі стало професійним заняттям
Свої перші писанки Алевтина Мельничук розписувала ще в дитинстві разом із бабусею. Шлях до професійного писанкарства почався в третьому класі, коли батьки віддали дівчину до художньої школи.
“Моєю вчителькою була Віра Конська, художниця та майстриня народного мистецтва України. Це вона навчила мене основам писанкарства, від неї я перейняла багато того, чим я займаюся зараз. Однак я не одразу зрозуміла, що хочу бути писанкаркою. Це вже прийшло пізніше, коли я відчула, що мені дуже подобається цим займатися. А до того це було просто моє захоплення, хобі. Я робила писанки на Великдень, вигравала конкурси, на які мене посилали від художньої школи, двічі ставала президентською стипендіаткою”, – згадує майстриня.
Після школи Алевтина вступила до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві. Коли почалася повномасштабна війна в Україні, дівчина разом із сім’єю виїхала у пошуку притулку до Німеччини та продовжила навчатися онлайн. Зараз Алевтина – студентка двох мистецьких вишів. У Франкфурті-на-Майні вона вчиться у Städelschule – це вища школа мистецтв при однойменному музеї. Виш приймає щороку лише близько 20 студентів із приблизно тисячі заявників, загалом у ньому навчається до 150 студентів із різних країн світу.
“Спочатку я ходила на заняття як вільна слухачка, потім з’явилася можливість перевестися на гостьову програму, і вже пізніше – на повну програму навчання. Цей виш орієнтований на міжнародних студентів, тому мова навчання – англійська, а я нею добре володію“, – пояснює Алевтина.
У мистецькій академії в Києві дівчина здобуває академічну освіту, а Städelschule – це змога експериментувати, шукати нові способи творчого самовираження. Алевтина пише картини, багато працює в техніці мікс медіа. Це змішування всіляких матеріалів і засобів, наприклад, створення колажів.
“У Städelschule я експериментую з різними медіа, але і не забуваю про писанкарство, бо воно є частиною мого мистецького життя. Це цікаво для міжнародної аудиторії, зокрема техніка із нанесенням воску. Процес виготовлення писанки, як ми робимо її в Україні, він не дуже відомий тут, за кордоном. Звичайно, тут теж розписують яйця, але використовують інші техніки”, – зазначає майстриня.
“Хочу презентувати українську культуру”
На виставках студентських робіт, які щороку проходять у Städelschule, Алевтина Мельничук теж представляє свої писанки. А торік її творіння можна було побачити у Брюсселі.
“Кожного року я намагаюся, якщо є така можливість, щось виставити та показати. Адже є думка, що традиційне мистецтво – це не цікаво. Мені хочеться в іншому ключі показувати, що воно гарне, інше, не таке, як люди думають, – пояснює мисткиня. – Я хочу продовжувати займатися писанкарством. Це те, в чому я знайшла свою медитацію. Не знаю, чи я залишатимусь у Німеччині – це покаже час. Але знаю напевно: мені хотілося б і далі презентувати нашу українську культуру“.
Всі фото – з особистого архіву Алевтини Мельничук
