Вона тридцять років виступала на сцені Львівської опери, а тепер опікується малятами у німецькому дитсадочку. Професійна оперна співачка Наталія Романюк, яка рятуючись від війни виїхала до ФРН, несподівано для себе знайшла своє нове покликання. Вже понад рік жінка працює в одному з садочків Франкфурта. Ця робота для Наталії – велика втіха та одночасно велике випробування. Їй довелося починати з нуля, не володіючи мовою та не маючи педагогічного досвіду з маленькими дітьми.
“Постало питання: що робити далі?”
У понеділок і середу – курси німецької, у вівторок, четвер, п’ятницю – робота в дитсадку. Наталія Романюк – єдина українка в цьому дошкільному закладі. Перші місяці роботи були складними не тільки для неї, але й для її німецьких колежанок.
“Мої співпрацівниці теж були спочатку в стресі. Мовляв, що ми будемо з нею робити, якщо вона мови не розуміє? Як з нею працювати? І вони дуже втішилися, коли я почала їх розуміти. Вони намагалися зі мною говорити трошки повільніше, виразніше. Якщо я чогось не розуміла, то шукали інші слова, щоби пояснити. Взагалі зустріли мене дуже привітно, з відкритим серцем. Всі старалися допомогти, розуміли мою ситуацію”, – згадує жінка.
Фото – Gautam Arora/Unsplash
У березні 2022 року, коли Наталія приїхала до Німеччини, вона не збиралася затримуватися тут надовго і тим більше шукати роботу. Сподівалася перебути кілька місяців у доньки, яка живе у Дармштадті, та повернутися додому в Україну.
“Коли я побачила, що війна швидко не закінчиться, постало питання, що робити далі. Софійка, моя донька, почала моніторити Інтернет, шукати для мене варіанти заробітку. І знайшла місце няні для 10-місячної дівчинки. Я пропрацювала в цій родині понад два місяці – мені дуже сподобалося! Батьки малечі теж були задоволені, написали мені чудові рекомендації, хоч я і не просила”, – розповідає Наталія.
“Знання мови не вимагали”
Фото – Вікторія Черникова-Берездецька/Амаль Франкфурт
Спробувавши себе в ролі няні, жінка пересвідчилася, що робота з маленькими дітьми їй до вподоби. Тож коли побачила в Інтернеті оголошення про пошук персоналу до мережі садочків у Франкфурті, наважилася подати заявку на працевлаштування.
“Мене підкупило те, що роботодавці не вимагали знання мови. Вони були згодні брати людей, які мають педагогічну освіту, але не володіють німецькою”, – пояснює Наталія. Свого часу вона закінчила консерваторію, а перед тим – музично-педагогічне училище. У ньому готували музичних керівників для дитячих садків і вчителів музики для шкіл.
“Педагогічна освіта у мене є, але не було досвіду роботи з маленькими дітьми. Я викладала в консерваторії, працювала зі студентами, однак то зовсім інше. Бо я вчила співати, а не зашнуровувати черевики, умовно кажучи”, – зазначає жінка.
Фото – Sandy Millar/Unsplash
Наталію запросили на співбесіду, а згодом – безпосередньо до садочка, щоб показати, як у ньому все влаштовано. Знайомство з місцевим персоналом пройшло успішно. 1 листопада 2022 року Наталія офіційно вийшла на роботу: із нею уклали контракт на пів року. Перед тим вона пройшла медичний огляд, а з документів надала довідку про несудимість та апостильовані копії дипломів про освіту. Процедура визнання дипломів (Anerkennung) досі триває.
“Менше робити самій, більше свободи дітям”
Фото – Lucas Alexander/Unsplash
Перші шість місяців роботи були, по суті, випробувальним терміном. У цей час Наталія Романюк тільки допомагала вихователькам: “Я була як практикантка, мене не залишали в групі саму з дітьми, це не було дозволено. Я не вкладала малят спати, тільки гралася з ними, годувала, перевдягала. Якщо якісь заходи організовували – допомагала”.
Поступово жінку стали залучати до виховної роботи, а через пів року відбулася підсумкова бесіда з її німецькими колежанками.
“У нас був ретроспективний огляд: що я добре роблю, які є помилки, на що звертати увагу. Основне завдання було – старатися менше робити самій, більше давати свободи дітям. Наприклад, не вдягати дитину, а дозволити їй вдягтися. Тобто спонукати дітей до самостійності. А я кидалася все поперед батька в пекло зробити – сама за дитину”, – згадує Наталія.
Зрештою їй продовжили контракт – цього разу на півтора роки, а також допустили до виховної роботи. Тепер жінка і вкладає дітей спати, і проводить з ними заняття: майструє, організує спортивні активності та тематичні заходи.
“Іноді співаю їм українською”
Фото – BBC Creative/Unsplash
У групі, де працює Наталія, десятеро малюків від одного до трьох років. Проблем у спілкуванні з ними не виникає, каже жінка: “Вони самі ще не розмовляють, і я з ними абсолютно нормально даю собі раду. Дітки в групі різні: була в нас кореянка, була італійка, зараз одна дівчинка з Хорватії та ось прийшла новенька з Албанії”.
“Іноді буває, що співаю їм українською, то вони слухають і дивляться. Розуміють, що щось не те, а що саме – не знають. Переважно співаю тоді, коли діти нічим не зайняті: наприклад, сидять за столом і чекають обід. Їм нудно, вони починають по столах стукати. Щоб діти не шуміли, я починаю співати – і тоді все нормально. Вони тихо сидять, слухають”, – розповідає Наталія.
“Не хочу нічого іншого”
Фото – особистий архів Наталії Романюк
“Робота мені дуже подобається! Зараз я для себе нічого іншого б не хотіла: ані в театрі співати, ані в консерваторії викладати”, – зазначає Наталія Романюк. Вона не вважає, що для оперної співачки працювати вихователькою в садочку – не комільфо. Її кар’єра в театрі добігала кінця, в будь-якому разі треба було шукати щось нове.
Наталія Романюк у ролі Розалінди в опереті Йогана Штрауса “Летюча миша”. Фото з особистого архіву.
“30 років на сцені для оперного співака – це дуже багато. Я морально була готова, що вже йду з театру. Я би ще пропрацювала пів року – і все. У мене був контракт до жовтня 2022-го, а я в березні виїхала з України. На той час я вже не бачила себе в театрі, тому що у мене високе сопрано – воно передбачає ролі дівчат віком 18-20 років. Коли тобі 30 років, або навіть 40 років, ти ще виконуєш партії, а коли тобі вже 50 з хвостиком, то важко і чисто візуально бути в образі, і по голосу важко. Адже голос, як і наше тіло, теж зношується, втомлюється і міняється з віком. Нікуди від того не дінешся, це природа”, – пояснює жінка.
Улюблена роль Наталії Романюк – Віолетта в опері Джузеппе Верді “Травіата”. Фото з особистого архіву.
Наталія Романюк у ролі Ганни в опереті Франца Лєґара “Весела вдова”. Фото з особистого архіву.
Наталія Романюк виконує роль Адіни в опері Ґаетано Доніцетті “Любовний напій”. Фото з особистого архіву.
“Не найкращий варіант для вивчення мови”
Наталія зізнається: найважче для неї – опанувати німецьку. “Дуже складно мені вчити мову. Особливо на початку: у мене був такий сильний стрес, що я стала втрачати пам’ять. Одного разу прокидаюся вночі та раптом усвідомлюю, що не пам’ятаю жодного імені та прізвища своїх співробітників, з якими я пропрацювала понад 30 років. Перед очима в мене стоїть людина, а я не знаю, як її звати. Це мене дуже налякало”, – розповідає жінка.
Щоб повернути собі пам’ять та побороти панічні атаки, довелося звертатися до спеціалістів, а також приймати ліки. Поступово проблеми зникли, однак німецька все одно дається Наталії з трудом. Вона не відвідувала інтеграційний курс, натомість роботодавець оплатив їй навчання в одній з мовних шкіл. Підручниками також забезпечив.
Фото – 2298149/Pixabay
Два дні на тиждень Наталія навчається, три дні – працює. Однак робота не сприяє її мовному прогресу, каже жінка: “Це хибна думка, що коли ти в німецькомовному середовищі, то швидше вчиш мову. З мого досвіду, це не так”.
“Для вивчення мови це не найкращий варіант. Німецькі колеги стараються зрозуміти, що я їм говорю, і мене не виправляють. Це раз. По-друге, вони між собою говорять дуже швидко, я не завжди можу їх зрозуміти. І мені, знову ж таки, ніхто не перекладає. А часу для самостійного вивчення мови мало”, – зазначає Наталія.
“З іншого боку, завдяки роботі я почуваю себе незалежною. Тому що я не стою на обліку в Джобцентрі, не прошу соціальної допомоги, на шиї у своєї доньки не сиджу. Я ціле життя працювала, починаючи з 18 років. Я не звикла покладатися на когось, я звикла заробляти на себе сама. Тому для мене дуже важливо, що я маю самостійність“, – каже жінка.
“Майбутнє – це складне запитання”
Як і більшість українців, Наталія не будує далекосяжних планів: “Майбутнє – це складне запитання. Воно залежить від стількох різних факторів та обставин, що я зараз нічого не можу сказати. Найближчим часом я дуже хочу скласти мовний іспит B2 – оце зараз в мене основне. І, мабуть, таки продовжу навчання, піду на аусбільдунг”.
Фото – Вікторія Черникова-Берездецька/Амаль Франкфурт
Жінка живе у німецькому Дармштадті, але серце її в Україні. У Львові – коханий чоловік Наталії, який доглядає за старенькими батьками: “Ми кожного дня розмовляємо по кілька разів. Я знаю все, що він робить, він знає все, що я роблю. Але, звичайно, це дуже важко. Ми 40 років разом, почали зустрічатися ще у школі”.
“Мрію, щоб, можливо, він сюди приїхав. Хоча чоловік цього не хоче: там, в Україні, дім, всі родичі, друзі. Тому поки що я живу, як живеться, і роблю те, що мушу робити. Слава богу, що ця робота мені подобається. Вона приносить мені задоволення, тішить мене. Це велике щастя! Діточки – вони ніби лікують мою душу, завдяки їм відволікаюся від тяжких думок”, – каже Наталія.
