Редакторка Амаль Франкфурт Україна поспілкувалася з українками, які вже давно або з початком повномасштабної війни, проживають у Німеччині. Жінки розповіли, що для них означає день 8 березня, чи будуть вони його святкувати в цьому році і чи потрібно цей день скасувати або реформувати.
Анастасія Красовська, Ессен
8 березня традиційно святкували в нашій родині як свято жінок, мам і просто свято весни, без якогось соціального контексту. Максимум, що я знала, що це свято – Міжнародний жіночий день – з’явився завдяки Кларі Цеткін. Але в цілому це був день, коли жінки приділяли собі увагу в салонах краси, гарно одягалися, отримували квіти, цукерки і подарунки, а чоловіки брали на себе всі домашні зобов’язання (прибирання в домі і приготування вечері, напередодні намагаючись знайти тюльпани і мімози не за ціною крила літака, бо ціни перед 8 березням зазвичай злітали вдвічі!). Та пізніше я зацікавилася історією цього дня. Ще в шкільні роки я почала працювати в громадській організації, яка займалася питаннями гендерної рівності та прав жінок, запобіганням торгівлі людьми та насильства в родинах. Тоді я дізналася, що цей день насправді має набагато більш глибокий сенс. З 1975 року ООН відзначає 8 березня як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. І я впевнена, що зараз, як ніколи, необхідно переглянути наше ставлення до 8 березня. З одного боку, я все ще привітаю в цей день маму, бабусю і всіх жінок, яких я люблю і поважаю. Просто тому що вони є, просто тому що жінки прекрасні. А з іншого боку, я думаю про тих жінок, які зробили свій вибір (бо мали таке право!) і зараз у складі ЗСУ борються саме за міжнародний мир. А ще лікарки, волонтерки, правозахисниці, активістки, місткині, письменниці та багато інших жінок в Україні та по всьому світові, які кожна в свій спосіб протистоїть насильству на всіх рівнях: в сім’ях, у своїй державі, на міжнародної арені. На початку повномасштабної війни в Україні в соцмережах пройшов флеш-моб від українських жінок під гаслом: «Якби чоловіки знали, як складно народжувати нових людей, вони б ніколи не розпочинали війни». І хочеться, щоби в цей день 8 березня ми згадували про те, що цей світ, мир у ньому і людські життя – дуже вразливі і крихкі. І часом єдине, на чому вони тримаються, це тендітні, але водночас дуже сильні жіночі плечі.
Aнна Римаренко, Кіль
Восьме березня в моєму дитинстві завжди був святом з присмаком лицемірства. Все це радянське – підкреслено слащаві віршики на святах в установах, героїчне приготування сніданку чоловіком (на відміну від інших 364 сніданків), огидно п’яні чоловіки по всьому місту. Для нашої родини якось склалось, що це був більше день вдячності жінкам родини – ми вітали бабусь, ходили в гості або приймали гостей. Вже в дорослому віці зі знайомством з ідеями фемінізму в мене почали з’являтися дуже багато питань до того, як можна було спотворити ідею нагадування про жіночі права до «залишайтесь зручними, декоративними та гарненько обслуговуйте справжніх людей». Зараз для мене це день пам’яті та вдячності. До тих, завдяки кому я маю нині стільки свободи та можливостей. До тих, чия праця непомітна та важлива. День нагадування, що жіночі права та свободи досі під загрозою в Україні та всьому світі. Для мене цей день – ще один привід сказати своїм подругам та рідним жінкам про те, як я поважаю, ціную та люблю їх. Останні роки я залюбки працювала в цей день в нашому сімейному бізнесі – і вчергове раділа тому, що маю право та можливість працювати. Минулого року Росія вкрала це свято – мільйони українок, і я також, провели цей день в холодних сховищах, в кілометрових чергах на кордоні та в задусі евакуаційних потягів. Цього року ми згадуватимемо наших захисниць, що жертвують своїм життям за нашу свободу. Ми будемо вільними. Ми вже вільні.
Владислава Ладєєва, Гамбург
Для мене цей день – це майдан для того, щоб сказати вголос, що зараз вже немає в Україні місця для «жіночого дня» і черговим квітам від чоловіків. Це спрощення – велика маніпуляція. Бо кожен день в моїй країні – з жіночим обличчям, особливо зараз. Адже сила жінки в українському суспільстві – це рушій. Водночас, в цей день варто нагадувати самим українським жінкам, що гендерна нерівність має місце в нашій країні, що нарративи щодо «дівчат» мають бути змінені – від шкільних підручників, де дівчат зображують з ганчіркою в руках, бо, буцімто, прибирання – жіноча робота, виховуючи толерантність до подвійного навантаження на все подальше життя; до справедливої рівноправної оплати праці, бо за однакову роботу з однаковим ККД жінки отримують в Україні значно менше здебільшого. Відношення до цієї дати змінилося значно раніше за велику війну, і в моєму випадку це пов’язано з моїм власним досвідом і дорослішанням, оскільки все свідоме життя – я працююча мати двох синів. Акценти однозначно потрібно змінювати, щоб, нарешті, позбутися совкового трактування цього дня, як в сімейному, так і професійному контексті. Жінки мають знати, що вони є і можуть бути ким завгодно – курцями, чайлдфрі, одиначками, розробницями штучного інтелекту, або просто мамами, але не озиратися на те, що «вони ж жінки». І 8 березня – можливість ще раз – вголос, на всю країну – про це говорити.
Марія Опалєва, Карлсруе
Я в Німеччині перебуваю вже рік, як раз із 8-го березня. Тоді, приїхавши до маленького міста, я вже зрозуміла, що тут цей день святкують зовсім не багато людей, але списала все на невелику кількість мешканців або їх фокусування зараз на чомусь іншому… Адже для мене Міжнародний день жінок – це ще й яке святого. Але зараз я була би не проти змінити цей день (не стерти з пам’яті, а саме змінити) у бік того, що жінка заслуговує на увагу, любов і повагу не тільки в цей день, а щодня.
Жанна Еберт
Для мене 8 березня про те, що згвалтування сьогодні є злочин, а не норма. Що ми, жінки, маємо право їздити в одному вагоні поїзда з чоловіками, можемо плавати кораблем, бо це більше не прокляття моряків. Можемо отримати права на керування транспортним засобом та балотуватися. Можемо здобути освіту і самі обирати професію. І що можемо стати домогосподарками і цілком присвятити себе домівці тому, що це наш вибір, а не єдиний обов’язок. Ми більше не безкоштовний застосунок, який можна видалити. Ми більше не красива деталь інтер’єру, якою можна похвалитися або наказати. Нас не спалюють на багатті із-за кольору волосся. Ми можемо носити штани, голосно сміятися, будувати кар’єру, народжувати після 40, народжувати без шлюбу або взагалі не народжувати. Цей день для мене саме про це. Не про весну і навіть не про тюльпани, проти яких, так само як і про увагу чоловіків, я нічого проти не маю. Тож скажімо – дякую нашим прапраітакдалібабусям. За те, що я можу їздити на велосипеді в джинсах. Дякую вам!
Наталія Шульман, Оппенау
8 березня для мене про права жінок, про рівні умови праці, про зменшення рівня насильства над жінками, про спільний з батьком дитини декрет, про можливість доньці носити хлопчачій одяг, грати в баскетбол і не чути від інших “це тільки для хлопчиків”, про рівну оплату праці – цей перелік безкінечний. А ще про жіночу солідарність і можливість підставити одна одній плече. В Полтаві ми з подругами організовували з 2020 року Марш жінок. В 2020 році нас було 27, включаючи підлітків, в 2021 – 100, а в 2022 не встигли. В 2019 ми зібралися вчотирьох в кафе і подумали: ми такі класні, чому нас не видно на вулицях. Жінки роблять стільки проєктів, стільки вчаться, стільки допомагають одна одній – нехай це буде видно і в місті також. Зараз тема восьмого березня дуже болюча. Прибічники патріархату моментально закидують: чому ви не на передовій і чому не можна виїжджати з України чоловікам. Моя особиста думка – занадто багато зараз болючих тем, щоби розганяти ще й цю. В Україні потрібна постійна просвітницька робота щодо ситуації з рівнем оплати праці, домашнім насильством тощо. Розповідати багато. Це робиться, але не потрапляє на очі заядлим сексистам, на жаль. Я вважаю, що 8 березня не потрібно ні скасовувати, ні переносити. Постійно говорити про що це – розповідати історії. Найпростіше, що я помітила: в міськраду в 2021 році потрапило багато жінок, але у всіх є тил – сім’я, офіційна чи не офіційна, бізнес, є підтримка. Матері-одиначки, які виживали до війни і продовжують виживати зараз – не мають представництва. В них немає часу на громадську діяльність і їх не видно. Багато тем. Наша полтавка, докторка соціології Олена Стрельник видала книгу “Турбота як робота: материнство у фокусі соціології” – там багато фактів і цифр допоміжних, щоби розповідати про реальний стан жінок в Україні.
Юлія, Енсхеде
Раніше я святкувала 8 березня у суто жіночому колективі. На даний час я в евакуації, святкувати не планую, хіба що долучитися до флешмобу (обміну електронними листівками). Моє відношення до 8 березня після початку повномасштабної війни не змінилося, тільки от сумно, що не можемо зібратися з подругами як раніше. Я вважаю, що свято 8 березня в Україні не треба скасовувати, а лише трошки реформувати, змінивши акценти, як скажімо у Німеччині.
Наталія, Зіндельфінген
Щодо 8 березня – в Україні я це свято любила. Це був день подарунків, весни і гарного настрою. Привітання надходили від колег, і від чоловіка, батька, знайомих, дітей… Чоловік звичайно дарував мені квіти у цей день. Це гарне свято. Мені здається, його можна порівняти з днем матері у Європі. Зараз якось відмічати його не планую. Не тому що відношення змінилося, а тому, що діти у школі/садочку не будуть до нього робити подарунки, і тому що чоловік зможе привітати лише онлайн, і тому що роботи і того колективу вже нема. Немає того оточення, в якому цей день перетворювався на свято. У Німеччині є багато інших автентичних свят, зі своєю атмосферою. І ставлення до жінок тут мені більше подобається, ніж в Україні. Але, водночас, атмосфери 8 березня не вистачає. Щось таке особливе воно давало, це свято.
Гала Радова, Ганновер
На мою думку свято 8 березня останні 20 років в Україні має інші змісти, ніж святкування солідарності жінок у боротьбі за свої права. В цей день люди не люблять згадувати про історію цього свята. Я за своє життя жодного разу не почула, щоб поздоровляли жінок з тим, що завдяки рокам боротьби вони мають свободу обирати свій шлях. Натомість чула “вітаю з міжнародним жіночим днем”. Так, саме таку назву має цей день у календарі. Гадаю, саме через це в Україні багато років 8 березня було святом жінок у прямому сенсі. Жінки мали окремий “жіночий день” — привід для подарунків і вітань. І в цьому випадку особисто мені для балансу не вистачало свята чоловіків. Останніми роками коли в цей день чоловіки дарують квіти, то зазвичай кажуть “Вітаю тебе зі святом весни та любові”. Сподіваюсь, що в майбутньому це свято набуде первісного змісту і буде зайвим приводом для того, щоб зазирнути в історію.
Тетяна Табур, Берлін
В першу чергу, це свято про права жінок, про право обирати, отримувати освіту, висловлювати думку, право голосу, право визначати самостійно свою долю і шлях. Це про дійсну рівність жінки і чоловіка. І в наш час ще є дуже багато над чим працювати, бо права все ж таки не зовсім рівні, і не в усіх країнах. Мені болить від новин, що, наприклад, в Афганістані за пару тисяч доларів можна продати шестирічну дівчинку дорослому чоловікові. Це страшно. Так не має бути, якщо ми вважаємо себе цивілізованими людьми, прогресивним суспільством. І цей день має нагадувати нам, чого досягли жінки в боротьбі за наші права. Завжди було незручно від «обов’язкових» квітів і поздоровлень від колег. Мені більше подобаються квіти, що дарує коханий чоловік, або ті, що від щирих почуттів, або ті, що я сама собі куплю. Тому вважаю, що свято має лишитися, але фокус потрібно змінити.
Марина Рибіцька, Баварія
8 березня для мене про захист прав жінок, але в світлі останнього переосмислення, є присмак комуністичного свята, тому я ще на стадії сумнівів. Раніше це свято ніяк не святкувала, лише приділяла багато уваги для викоренення стереотипів по відношенню до ролі жінок в собі, та вибудовування кордонів з іншими людьми. Зараз також не маю на меті святкувати, можливо, фіналізую своє переосмислення свята 8 березня. Якщо воно і потрібно, то в форматі зміни акцентів з метою формування суспільної думки до питання «сексуальної освіти», «ролі хорошої дівчинки» і боротьби з насильництвом та зі звинуваченням жертв насилля.
Наталка Якимович, Берлін
Я не святкую 8 березня усе свідоме життя. Пригадую, як у школі в першому класі однокласник мені подарував німецьку ляльку. Це було чудо. Ці пупси коштували страшних грошей. Ми жили дуже скромно і всі ляльки діставалися від двоюрідних сестер, з відрізаними косами. А тут вперше моя дорога лялька. Далі була перебудова, я відмовилася вступати в піонери і святкувати 8 березня. Як пережиток радянського минулого. Я не люблю формалізовані свята і подарунки. Мені ніколи не потрібна була відзнака раз на рік тюльпанами від начальника чи партнера. Таке святкування, на мою думку, лише принижує. Для дітей є гарний привід «День мами», для коханих – привід щодня, як і для начальства. Вихідним днем не вирівняти різницю в зарплатні чоловіків і жінок, не позбавитися упереджень чи аб’юзу на роботі. Мене здивувало, що в Німеччині 8 березня вихідний. Я не бачу зараз доречності в європейських краінах виходити на марші за права жінок. Натомість бачу великі несправедливості на ринку праці і в Украіні, і в Німеччині. На жаль, такі питання не вирішуються одним днем в році. Інша справа жахливе становище жінок в Ірані. Але це теж не про 8 березня і букет тюльпанів. Відстоювання своіх кордонів та прав – це щоденна робота.
Марина Говорухіна, Берлін
Для мене 8 березня – це день боротьби за права жінок. Тому я дуже позитивно до цього свята ставлюся. Так, радянська влада намагалася зробити з нього свято “жіночності та краси”, але замість того, аби намагатися його відміняти, можна, наприклад, зробити, як зробила православна церква з язичницькими святами. День залишила той самий, бо люди звикли тоді святкувати, але надала їм новий зміст. Бачу тільки позитив в тому, коли жінки будуть знати свою права та відстоювати їх. І 8 березня – це день, коли в Україні і не тільки проходять жіночі марші. Тому тим, хто радить свято скасувати, я раджу приходити на марші за права жінок і показати свою позицію підтримавши жінок
Анжела Тамазашвілі, Вуперталь
Я вже дев’ять років живу у Німеччині, і мені подобається, що тут акцент стосовно 8го березня робиться на рівних правах жінки і чоловіка у суспільстві. Дома в Києві всі святкували цей день, навіть не замислюючись над тим, як це свято виникло і що символізує. В якийсь момент у Радянському союзі акценти були розставлені неправильно, і замість прав жінки як повноцінного члена суспільства свято стали ототожнювати з восхвалянням “жіночих” якостей. Звичайно, в Україні я святкувала також разом зі всіма, але з тих пір, як я в Німеччині, не бачу сенсу в цьому радянському святі, як його нам нав’язують. Особливо те, що жінку у нас роблять якоюсь красивою прикрасою, яка може існувати тільки разом з чоловіком, і яка чекає на це свято, щоб отримати умовний айфон. Якщо зміститься акцент, наприклад, на те, що жінка може бути лідером, отримувати таку ж зарплатню, як і чоловік на тій самій посаді, має право народити дитину і не піти в декрет, а замість цього її чоловік, і все це без засудження зі сторони – тоді можна і святкувати, але не обов’язково мати вихідний день.
Терентьєва Ірина, Берлін
Я вже рік живу в Берліні і часто міркую про права та обов’язки жінок – чи немає тут перекосу. Ще 100 років тому жінка не мала взагалі жодних прав, і відстоявши наші права, тоді нам зробили величезний подарунок. В Україні я ще зустрічала сім’ї, де жінка має деякі права, але в той же час масу «жіночих обов’язків», за невиконання яких мала навіть деяке засудження з боку чоловіка та родичів, але я сподіваюся, що таких сімей залишилися одиниці. Моя молодша сестра, принаймні, дуже здивувалася, коли я розповідаючи про своє перше заміжжя сказала, що я розумію виключно мій обов’язок робити прибирання та готувати їжу. Вона сказала, що це пережитки минулого (сподіваюся, що у нового покоління це так). Перебуваючи у Німеччині, я бачу чесні відносини розуміння та взаємодопомоги у сім’ях. Тут немає жіночих чи чоловічих обов’язків, люди домовляються і роблять все разом. І це не про те, що жінка буде колоти дрова, зрештою ми маємо різну фізіологію. Тут люди без брехні та маніпуляцій говорять про свої бажання та потреби і кожен розуміє свою роль. Я за те, що б залишити це свято, але змінити акцент все ж таки на розуміння що це День, який нам дав можливість зараз бути незалежними. Це я і святкуватиму.
Всі фото – власний архів героїнь
