Амаль.Франкфурт

ВЕЧІР ПЕРЕД РІЗДВОМ: АРТ-КЛАС З КЕРАМІКИ, ЯК ЖИВУТЬ УКРАЇНЦІ В ГЕССЕНІ

На арт-клас з кераміки до Atelier Eastend у Франкфурті українки Олександра, Олена і Віра приїхали з містечка неподалік Дармштадта. Ані півторагодинна дорога, ані нічна зміна попереду в однієї з них не завадили. Франкфуртський художник і скульптор Коста Бернштайн запросив біженців від війни в Україні до творчої майстерні.

Atelier Eastend – унікальне місце у Франкфурті. В її логотипі буква “шин” з івритського алфавіту, за написанням вона подібна до німецької “E”. Ліворуч від входу – традиційне для іудейської традиції благословення дому. Простір навколо наповнений енергією і творами креативних, щирих і вільних у своєму висловлюванні авторів.

Луганчани

Уже за кілька хвилин гості упевнено розкочують глину, наносять на її гладку поверхню декоративний відбиток за допомогою однієї з мереживних серветок в колекції майстра. Потім глиняне плато перекладають до форми. Після запікання в печі, глазурування і знову запікання глиняні заготовки стануть авторськими тарілками, якими жінки прикрасять свої небагаті оселі в Німеччині.

Вони працюють так швидко, занурюючись у дійство, захоплюючись ним, що здається, ніби вже знайомі з ремеслом – свідомо чи підсвідомо. “Ні, тільки вареники ліпили дотепер”, – заперечує 77-річна Олександра. Вони пірнають у роботу глибоко, не запитуючи порад і не вагаючись, ніби знаходять там розраду від реальності. На вільному від візерунків місці Олександра пише своє ім’я. Віра прийшла зі своєю задумкою і замість тарілки ліпить декоративного кота.

Львівяни, харківяни, кияни

Трохи із запізненням приходить багатодітна сімʼя зі Львова. Батьки, двоє малюків, старший син прийти не зміг. Вони вп’ятьох живуть у Франкфурті. Ніна після навчання й до народження дітей працювала реставратором кераміки. За ними приходять киянки Оля та її дочка Аня 14-ти років. Вона вчиться у реаль-шулє. Оля відвідує курси німецької мови 4 рази на тиждень по 4 години. Нарешті приходять Таня з племінником Захаром із Харкова.

Просто дивує, як швидко новоприбулі беруться до роботи. Без вагань, без сумнівів, ніби віддаючи глині свої турботи, стають творцями. Сьогодні, за православною традицією, Святвечір. Після завершення арт-класу більшість гостей святкуватимуть Різдво. Олександра з Луганська приготувала кутю на Багату вечерю, зазвичай вся родину збиралася цього дня за столом. Цього року інакше.

Олександра народилась у Рівному, її батько до Революції керував церковним хором. Потім радянська влада релігійні вірування заборонила. Та вона з пам’яті співає українською церковні гімни. Деякі слова забуває і дуже засмучується, що не взяла з собою зошит із записаними піснями. Пісні вона занотувала вже тут у Німеччині, щоби нічого не забути.

Заговорити німецькою

Єкатерина теж із Рівного. На арт-клас прийшла сама. У Франкфурті живе з березня 2022 року. Теж вчиться на курсах німецької і вже здала тест на рівень В2. Усі аплодують їй, бо німецька йде нелегко.

“Наш учитель на курсах – поліглот. Він китаєць, викладає німецьку і говорить російською”, – розповідає Таня. – У мене погано виходить, але він каже, що я – молодець. Напевно, мені не вдасться скласти іспит на рівень і доведеться курс з 300 годин проходити знову”.

Старий Новий рік попереду

Наступного разу, коли Коста Бернштайн збере групу за тиждень, за Юліанським календарем, буде Старий Новий рік. Кожен принесе з собою щось до столу, і після роботи в студії всі святкуватимуть разом.

Франкфуртський літературний клуб

Віра згадує, як в Луганську святкували Василя й Маланку. Виряджалися в кожухи навиворіт, водили Козу від оселі до оселі, співали щедрівки, розігрували вистави: Маланка була то гарною господинею і всі шанували її, то сварили й кепкували з неї. Весело було. “У моєму дитинстві в Києві теж була традиція перевдягатися, щедрувати, та це не називалось святом Василя і Маланки. Я дізналася про назву свята вже дорослою. Думала, так свято зветься лише у Західній Україні,” – дивується 50-річна Юлія. “Це традиція всієї України!”, – заперечує Віра.

Жінки з передмістя Дармштадта пропонують вбратися у вишиванки наступного тижня. Вони приїдуть знову. Довга дорога до Франкфурта їх не лякає. Щомісяця вони приїжджають на засідання Франкфуртського книжкового клубу. Його організувала українка з Одеси, яка вже мала такий досвід на Батьківщині. “Зустрічі відбуваються дуже цікаво! До кожного засідання ми готуємось, читаємо домовлені книжки. Коли зустрічаємося — обговорюємо, кожен ділиться враженнями. І обираємо, які книжки прочитати до наступної зустрічі”, – розповідає Віра.

На прощання всі дякують Кості. Відчувається, що вечір приніс розраду. Дивовижне місце зібрало дивовижних людей. Було щиро і по-домашньому. Розставалися з теплотою і надією зустрітися знову.

Прагнення Кості Бернштайна провести доброчинні ворк-шопи з кераміки для українців підтримали Atelier Eastend та Єврейський психологічний центр у Франкфурті.