20 лютого 2026 року в Німеччині вийде друком дебютна книжка української письменниці та лікарки Ірини Фінгерової. Роман під назвою Zugwind (у перекладі – “Протяг”) вже можна передзамовити (вартість €24). Вихід роману української письменниці вперше саме німецькою мовою – не лише особистий дебют авторки, а й майже прецедент для української літератури в Німеччині. Книгу українки публікує одне з провідних німецьких видавництв Rowohlt. Презентації Zugwind відбудуться 19 лютого в Берліні (Autorenbuchhandlung, Berlin, Else-Ury-Bogen 599-601, 10623) та 31 березня в Дрездені.
Довідка “Амаль”:
Видавництво Rowohlt засновали у 1908 році. Уже понад століття воно відіграє важливу роль у німецькому видавничому середовищі. Rowohlt послідовно публікує високоякісну літературу – як класичну, так і сучасну, зокрема визначні твори німецьких і світових авторів. У каталозі видавництва – імена з міжнародної літературної історії, такі як Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Альбер Камю, Ельфріде Єлінек, а також відомі сучасні письменники.
Українська письменниця та лікарка Ірина Фінгерова живе у Дрездені та під псевдонімом Фрау Доктор розповідає історії про пацієнтів із власного досвіду. Раніше “Амаль” вже публікував її колонки, як стрес через вивчення іноземної мови та взаємодію з Центром зайнятості впливає на здоров’я українців у ФРН. Та про три поширені міфи про німецьку медицину, “через які вона бісить”. У іншій колонці Ірина відповідала на актуальне для багатьох українців питання “Як вивозити, коли ти вже всьо?”.
Фото – Іван Ерм
Про що книга Ірини Фінгерової “Протяг”
Назва “Протяг” є ключовою метафорою роману. Його головна героїня – поетка і лікарка з Одеси Міра Цейман – прокидається 24 лютого і усвідомлює: дитинство закінчилося, дороги назад немає. За її плечима – еміграція, народження дитини в маленькому німецькому містечку, робота лікаркою під час пандемії, досвід самотності, виснаження й адаптації.
Проте лише війна руйнує її звичні стратегії захисту від реальності. Міра відчуває, що в ній “оселився протяг”: спочатку вона шукає його в оселі – заклеює шви, перевіряє вікна й холодильник, – аж поки не розуміє, що цей холод іде зсередини. Протяг стає символом екзистенційної порожнечі, усвідомлення смертності та крихкості світу, який може змінитися миттєво.
Щоб упоратися з безсиллям, Міра починає працювати сімейною лікаркою в маленькій клініці і дуже швидко отримує понад тисячу українських пацієнтів – людей із окупованих територій, військових на реабілітації, дітей і дорослих. Через їхні історії Міра поступово починає краще розуміти саму себе.
Важливою частиною роману стає поїздка Міри до бабусі в Одесу. Попри небезпеку, саме там вона відчуває більше захищеною, ніж у Німеччині, і усвідомлює: жити добре можна навіть у найгірших обставинах – це питання внутрішнього вибору.
Роман наповнений яскравими історіями пацієнтів: 80-річної жінки, яка їде до Харкова за красивою сукнею, бо літо і їй “нема в чому ходити”; чоловіка з Мелітополя, який лікував головний біль котом, але тепер змушений пити “ваш сраний ібупрофен”; скрипаля, який через надмірні очікування матері почав калічити себе і поступово повертається до життя завдяки терапії; жінки, чий дім зруйнував обстріл, але яка все одно вирішує повернутися до Харкова; родини, що не могла спати в Німеччині, зате вперше виспалася в Одесі під обстрілами. Це історії про біль, але водночас – про любов і живе серце, яке неможливо зламати.
Ірина Фінгерова переконана, що книжка буде важливою для німецького читача. Адже це не лише роман про війну, а насамперед про людину – втрату, безсилля, зміни, еміграцію. Авторка свідомо уникає надмірної драматизації, використовуючи іронію, буденність і легкість. Саме контрасти – між жартом про манікюр і розмовою з матір’ю загиблого сина, між купівлею креветок на вечерю і провиною перед подругою з Одеси, якій немає за що годувати родину, – роблять текст особливо правдивим.
Фото – Вікторія Тітарева
Як з’явилася ідея написати книгу
Перші півтора року повномасштабної війни письменниця активно волонтерила: допомагала військовому госпіталю у Вінниці, організовувала постачання хірургічного обладнання, брала участь у благодійній виставі в Одеському оперному театрі, писала тексти для швейцарських та німецьких видань, щоб збирати кошти. Саме головний редактор Süddeutsche Zeitung, до якої вона дописувала, побачив у текстах Фінгерової потенціал книжки і познайомив авторку з літературною агенткою. Напередодні Ляйпцизького книжкового ярмарку та розіслала рукопис до 20 видавництв – і вже через день отримала п’ять пропозицій співпраці.
Авторка розповіла “Амаль”, що написання роману далося їй дорогою ціною: повноцінна робота, маленька дитина, біль пацієнтів, волонтерство й нічне письмо призвели до виснаження та проблем зі здоров’ям. Проте вона не шкодує, адже переконана: ця книжка не дозволить забути, що війна триває, допоможе німецькому читачеві чітко відрізняти Україну від Росії й, можливо, спонукатиме до підтримки України. “Я свідомо не кричу про наш біль. Люди не здатні витримувати надмір драматизму – вони тоді захищаються. Тому в книзі багато іронії, життєвих деталей. Вона місцями навіть легка – і саме завдяки цьому вдаряє під дих, коли ти цього не очікуєш”, – підсумовує письменниця.
Фото – Вікторія Тітарева
Усі фото надала Ірина Фінгерова
