“По моєму акценту гості розуміють, що я не місцева. Часто запитують, чи я не з Румунії або Іспанії. Коли кажу, що з України, завжди привітно реагують. А потім уточнюють, як довго я в Німеччині, що так гарно знаю німецьку, – і щиро дивуються відповіді. Це дуже приємно!”, – зазначає Алла Пухальська. Її усмішка – перше, що бачать гості готелю Noxx у Марбурзі. Алла працює тут на рецепції: поселяє новоприбулих, приймає бронювання, відповідає на дзвінки, допомагає постояльцям з організаційними питаннями. В інтерв’ю “Амаль Франкфурт” дівчина розповіла, як їй вдалося швидко вивчити німецьку, де шукала роботу і яку роль у цьому зіграв її диплом.
“Я там, де треба”
Ще рік тому Алла Пухальська нічого не знала про готельну справу. Засвоювати цю науку довелося в експрес-режимі, та ще й нерідною мовою. Зате тепер дівчина почувається за стійкою реєстрації як риба у воді. “Робота мені дуже подобається. Дійсно відчуваю, що я там, де треба. Саме в цьому готелі, саме в цьому місці і саме в цей час. Кожен день я вчуся чомусь новому. Покращується і моя німецька, і професійні здібності”, – розповідає Алла.
Дівчина працює у цьому готелі від самого його відкриття восени 2024 року. Заклад новий, створювався з нуля, і команда – так само. Алла згадує, як всі хвилювалися перед стартом роботи: розставляли меблі та елементи декору, готували кімнати до прийому перших гостей. А перед тим – старанно навчалися. “Я вийшла на роботу 9 вересня, а 14 жовтня відкрився готель. І протягом цього місяця ми вчилися працювати в системі OPERA: реєстрація гостей, бронь, скасування, створення резервів і т. д. Ця система для всіх була нова, але мені освоїти її було найскладніше – і через мову, і через відсутність досвіду роботи в готелі. Якоїсь миті я навіть подумала: куди я взагалі потрапила, як я це зможу?! Та зрештою опанувала все на практиці”, – каже рецепціоністка.
Миргород – Київ – Марбург
Алла не вперше починає життя з чистого аркуша. 17-річною дівчиною вона приїхала з Миргорода підкорювати українську столицю: мріяла стати журналісткою. Вступити на бюджет не вийшло, однак Алла не здалася – залишилася у Києві, знайшла роботу в косметичній компанії. Справи пішли вгору, згадує дівчина: “Протягом року я стала директором магазину, а за деякий час вже керувала мережею з 5 магазинів. Це все було досягнуто власними силами”. Паралельно Алла вступила до вишу на заочну форму навчання. “Тоді для мене пріоритетом стала робота: там була можливість подальшого кар’єрного росту. Про журналістику я вже не мріяла, пішла вчитися туди, куди було легше вступити. Це виявився туристичний напрямок – я отримала диплом менеджера з туризму“, – згадує дівчина.
Утім, за спеціальністю вона не працювала жодного дня. Продовжила будувати кар’єру в косметичній галузі – аж поки не розпочалося повномасштабне російське вторгнення. Рятуючись від війни, Алла виїхала з Києва на Житомирщину, а звідти разом із подругою – до Німеччини. Волонтери знайшли для них житло у селі Фронгаузен неподалік Марбурга.
Німецька по YouTube і Duolingo
Дівчат прихистило в своєму будинку місцеве подружжя – чоловік і дружина віком 60+. Саме вони, за словами Алли, змотивували її вчити німецьку: “У нас склалися дуже гарні відносини, ці люди стали нам як друга сім’я. Вони постійно хотіли з нами спілкуватися, просили розказати про Україну, показати на карті, де конкретно ми раніше жили. Ми тоді, пам’ятаю, готували борщ, про наші традиції розповідали”. Однак спілкуванню заважав мовний бар’єр: подружжя майже не говорило англійською. Тож дівчина взялася самотужки вчити німецьку – через мобільний застосунок Duolingo, по відеороликах у YouTube. “Я приїхала до Німеччини наприкінці березня 2022 року, а потрапити на мовні курси вдалося лише у листопаді. Тому я займалася сама. Плюс пару разів на тиждень у селі були волонтерські курси, де нас навчали елементарним словам, фразам”, – розповідає Алла.
Підробіток у ресторані
Вже через місяць після прибуття до Німеччини дівчина пішла працювати. “Мені хотілося хоч щось робити, бути зайнятою, бо просто сидіти вдома і постійно читати новини – це було морально дуже складно. Я розуміла, що мені треба забути весь свій досвід і досягнення, бо тут без мови я – просто нуль. Тому попросила волонтерів допомогти мені з роботою. Готова була прибирати чи працювати на кухні – аби тільки я була зайнята, ходила на роботу, спілкувалася, чула мову”, – згадує Алла Пухальська. Так вона стала підробляти в одному з ресторанів Марбурга: чистила й різала овочі, робила заготовки для холодних закусок.
“Загалом я пропрацювала там два роки. Паралельно пішла на мовні курси: п’ять днів була на навчанні, а ввечері кілька днів на тиждень ходила працювати в ресторан. Це було дійсно важко. Зате я з першого разу склала іспит B1, а потім і B2 – саме завдяки тому, що у мене було спілкування, практика. Підробіток допоміг мені інтегруватися“, – пояснює Алла.
Повноцінна робота
Після опанування німецької на рівні B2 дівчину скерували на проходження AVGS-Maßnahmen – курсів, де допомагають складати резюме і мотиваційний лист, шукати вакансії та подавати заявки на роботу. “Там мене запитали, чого взагалі я хочу, що вмію, який маю досвід. Я згадала про свій диплом менеджерки з туризму і зазначила, що мені цікава ця сфера. Ми стали відправляти моє резюме, зокрема й у готель, де я зараз працюю. Тоді було оголошення, що готується його відкриття і набирається команда. Я цілеспрямовано подала заявку на посаду рецепціоністки, і мене запросили на співбесіду“, – розповідає Алла.
“Я чесно сказала, що не маю досвіду роботи в цій сфері. Водночас я показувала свою ініціативність, говорила, що люблю спілкуватися з людьми, вмію врегульовувати конфліктні ситуації. Можливо, у мені побачили цей ентузіазм, це бажання. Можу сказати, що мені дали шанс, тому що всі мої колеги – або німці, або у них є досвід роботи в готельній справі. У мене єдиної його не було”, – зазначає дівчина.
За результатами першої співбесіди Аллі запропонували аусбільдунг у готелі. “Я засмутилася, бо хотіла саме працювати. І водночас боялася: якщо скажу, що не хочу аусбільдунг, то мене взагалі не візьмуть і я втрачу цей шанс. Тому я аргументовано пояснила, що довго вчила мову, що уже два роки підробляю і хочу повноцінно працювати. Плюс у мене є освіта в цій сфері”, – розповідає дівчина. Того ж дня їй повідомили, що вона прийнята на роботу: “Дуже велику роль зіграв мій диплом. Я його не перекладала і не визнавала, але він українською й англійською мовами – просто надіслала роботодавцю, і мені сказали, що цього достатньо”.
Страх спілкування минув
Перший місяць роботи у готелі був дуже складним, зізнається Алла: “У колективі всі ніби добрі, привітні, але вони гуртувалися між собою, а я була окремо. Мені було складніше формулювати речення, брати участь у розмовах. Спочатку навіть не розуміла колег. Вони всі молоді, використовують сленгові слова, скорочують, ковтають звуки. Я тоді думала: “Боже, я ж уже так добре розумію інших людей, чому я інколи не можу зрозуміти своїх колег?!“.
Утім, із гостями готелю таких проблем не виникало, каже дівчина: “Оцей страх спілкування з людьми минув. Я спочатку хвилювалася, що якісь артиклі неправильно скажу, не так відмінюватиму слова, але гості на це не звертають уваги. Звичайно, я стараюся говорити грамотно, та для людей це не так важливо. Головне – говорити впевнено, без запинки”.
Листівка з Чилі
Алла зазначає: ця робота дає їй не тільки фінансову незалежність і нові навички, але й приносить радість. Зокрема, від спілкування з людьми ледь не з усього світу. Одного гостя дівчина згадує з особливою теплотою: якось у готелі цілий місяць жив літній чоловік з Чилі. Він лікувався від раку і приїхав у Марбург на операцію. “Іноді йому було погано і він не приходив на сніданок. Ми тоді робили йому маленькі знаки уваги, наприклад, залишали записки з побажанням здоров’я. І я завжди з ним спілкувалась, питала, як його справи. Коли він їхав назад додому, то попросив мою адресу”, – розповідає Алла. Приблизно через місяць вона отримала листівку зі словами вдячності та шоколадку. “Це аж з Чилі прийшло – конкретно на мою адресу, конкретно для мене. І це було настільки приємно!”, – ділиться враженнями дівчина.
Своє майбутнє Алла бачить у Німеччині: “Я так багато зусиль доклала тут, що знову починати все спочатку не хочу. Люблю Україну всім серцем, підтримую донатами і душею там – з рідними і близькими. Але я обрала змінювати лише те, що напряму залежить від мене, – своє життя. Йти далі, розвиватися і брати максимум тут і зараз. Поки мені у Німеччині все подобається. Зараз я повністю забезпечую себе, сплачую податки і маю окреме житло. Але всього цього я досягла маленькими кроками – просто йшла вперед, горіла своєю метою”.
Всі фото – Вікторія Черникова-Берездецька
