Пригнічені та дезорієнтовані – такими у березні 2022-го приїхали до Лангена, містечка під Франкфуртом, перші українці, біженці. На сьогодні їх у місті, за даними міської адміністрації, майже три сотні. У більшості тут немає ані родичів, ані друзів чи знайомих. Адаптуватися до німецьких реалій людям допомогли місцеві волонтери, а лангенський Zentrum für Jung und Alt (ZenJA) став осередком підтримки українців у місті. Вже півтора роки у цьому центрі надаються консультаційні та освітні послуги для біженців з України.
«Ми були, як сліпі кошенята»
Вчителька танців Аннетта Соколовська з Кропивницького – одна з перших українців, які приїхали в Ланген після початку повномасштабної війни.
“Ми були, як сліпі кошенята, в шоці такому. Не розумів ніхто, що робити, куди бігти, чим займатися, – згадує жінка. – Потім нам сказали, що в місті є центр, де збираються українці-біженці. Там ми зустрілися і познайомилися з Вікторією, яка нас направляла, допомагала. Це і оформлення документів, і одяг, і облаштування житла, різні побутові питання”.
Згодом Аннетта долучилася до волонтерів, які опікуються українцями в Лангені. З вересня минулого року вона проводить у центрі ZenJA заняття з німецької мови для українських дошкільнят.
“Є дітки, які не ходять у садочок, бо вільних місць немає, а дітям теж потрібно інтегруватися, спілкуватися. І ми зробили для них курс: ми вчимо німецьку, граючи, з танцями, з іграми, співаємо німецькі пісні”.
Четвер – український день
Проєкт підтримки українців у Лангені виник спонтанно, коли до міста почали масово прибувати втікачі від війни. Одна з організаторів допомоги – місцева жителька Вікторія Мастеровенко, яка емігрувала до Німеччини у 2011-му. Її рідне місто – Чернігів, там її батьки та вся рідня. Вікторія згадує: коли почалося російське вторгнення, жила від sms до sms – чи всі живі? Було велике бажання діяти, щось робити, але вона не знала, що саме.
“Одна співробітниця ZenJA, Сара Шьохе, зв’язалася зі мною і сказала, що вони хочуть зробити проєкт для українців у цьому центрі, і чи я би могла допомогти. Вона знала, що я є членом Auslanderbeirat в Rathaus і що я українка”, – розповідає Вікторія.
У центрі ZenJA для українських біженців виділили окремий день – четвер. Вікторія стала для своїх співвітчизників консультантом, перекладачем, психологічною підтримкою.
“Все було тоді безкоштовно: кава, випічка, німці проявили в цій ситуації гостинність – тільки приходьте! Тому що а куди їм було приходити? От приїхали люди, місто чуже, мови не розуміють – куди їм ще? З часом поставили тут намет, де зносили речі першої необхідності: одяг, постіль, подушки, ковдри. Тобто зробили четвер українським днем, і люди знали, що вони можуть прийти, поспілкуватися, випити кави, отримати відповіді на свої запитання”, – каже волонтерка.
Відтоді кожного четверга ZenJA – це місце зустрічі українців. Місце, куди можна прийти з якоюсь проблемою чи просто поспілкуватися.
Formularhilfe Тag
На допомогу співвітчизникам прийшла ще одна українка – Оксана Шевцова. Вона з Лисичанська, до Німеччини переїхала у 2006 році разом з чоловіком, який отримав тут роботу. Оксана каже: свого часу ZenJA допоміг їй освоїтися в Лангені та інтегруватися в місцеве суспільство. Тепер вона робить те ж саме для українців, які приїхали сюди, рятуючись від війни. Серед іншого – допомагає порозумітися з німецькою бюрократією.
“Дуже багато документів різних треба було оформлювати, наші люди не розуміли, що таке Antrag, навіщо Termin, що таке Wiederspruch і таке інше. І ми організували спільно з міською владою так званий Formularhilfe Тag. Протягом тижня люди повідомляли мені, яка їм потрібна допомога з документами, і по середах ми зустрічалися. Приходили Migrationsberater от «Карітас» та від міста, і ми все це робили”, – згадує Оксана Шевцова.
Зараз потреби у Formularhilfe Тag немає, тож Оксана допомагає точково, в індивідуальному порядку. Натомість зосередилась на проєктах для мам і дітей.
“У нас склався колектив добровольців, які опікуються українцями: німкеня Карін, Олена та Наталія з Казахстану. Є ще Олександр – він допомагає з усіма технічними питаннями: оформлення проїзних квитків, підбір інтернет-провайдерів, мобільних операторів, налаштування ноутбуків”, – розповідає Оксана Шевцова.
Петриківка
По неділях Вікторія Мастеровенко проводить для українців у ZenJA майстер-класи з петриківського розпису. Вона – професійна художниця, додатково ще пройшла курс арт-терапії. Тепер допомагає біженцям “вимальовувати” свій біль і стрес та одночасно популяризує народне українське мистецтво.
“Петриківка – це візитна картка України. Великий плюс петриківки – що вона доступна для всіх. Я, наприклад, акварель дуже люблю, але це складна техніка, її так не можна викладати народно. А петриківка – це народна техніка, і вона дала можливість малювати кожному, хто навіть взагалі не малював. Тому що мета курсу була – зібрати людей, яким у неділю не було куди піти (бо неділя, все закрито) – зібратися і робити щось позитивне”, – пояснює волонтерка.
Пенсіонерка з Мелітополя Тетяна Кравченко пів року прожила в окупації. До Німеччини вона виїжджала через росію – це був єдиний спосіб вибратися з захопленого міста. Згадує: коли приїхала до Лангена, була у дуже пригніченому стані. Курс з петриківки став для неї ковтком свіжого повітря.
“Мистецтво – це терапія. Воно такими кольорами в душі відгукується, що хочеться жити, творити, співати. У нас тут таку музику – нашу рідну, українську включають дівчата, дуже гарна атмосфера. Люди, яких тут зустріла – відкриті, щирі, ми спілкуємося, дружимо. Це нас дуже об’єднує – наше пережите горе. І ковток життя, яке нам дала оця країна, – ми дуже-дуже вдячні їй”, – каже жінка.
Харків’янка Яна Авад на цьому курсі – новенька. Вона спеціально приїжджає до Лангена з сусіднього міста Драйайх Бухшлаг, щоб помалювати.
“Я спочатку стала дитину возити на настільні ігри, а потім дивлюся – люди тут малюють, а я три години сиджу, чекаю. Думаю: можна і собі спробувати. Враження дуже добрі! Життя наше помінялося – я ніколи не малювала, а тут спробувала себе. Це віддушина для мене. А тим паче, що це в неділю відбувається. Ми звикли в Харкові на вихідних у торгівельні центри, кудись іти, а тут все зачинено. То я так чекаю цієї неділі! Спочатку було дуже важко, неділя – найважчий день у тижні, а тепер – найкращий!”, – зазначає Яна.
Відірвати дітей від гаджетів
Поки дорослі малюють, діти займаються у клубі настільних ігор. Цей клуб організував у ZenJA 21-річний киянин Назар Бугаєв. Його родина теж змушена була через війну шукати прихисток у Німеччині.
“До цього в мене в Києві був клуб настільних ігор, і я вирішив організувати таке саме дозвілля для дітей і підлітків тут, в Німеччині, тому що дуже важливо, щоб діти проводили більше часу разом, бо до цього був коронавірус, зараз війна, діти не вилазять з телефонів, з гаджетів різних. А такі ігри – це живе спілкування, це покращує комунікацію, лідерські якості, вміння думати, мислити, і я в цьому бачу великий позитив”, – каже Назар.
Заняття у клубі передбачені для двох вікових груп: від 8 до 12 років та від 13 до 25-ти років.
Колообіг добра
Українці в Лангені радо беруть участь у місцевих ярмарках і фестивалях, самі проводять різні культурні та гастрономічні заходи. Торік на Різдво вдалося зібрати близько 4 тисяч євро від продажу саморобних сувенірів і картин, зокрема створених на курсі петриківки. Кошти пішли на закупівлю генераторів і сухпайків, які відправили до України. А гроші від березневої виставки, що відбулася в ZenJA, передали чернівецькому притулку для мам і дітей “Місто добра”.
Текст та фото – Вікторія Черникова-Берездецька
