“4 травня 1945 року я була звільнена з табору Гункірхен в Австрії. Можна припустити, що для мене цей день є святом. Я мушу радіти з тому, що вижила. І в певному сенсі я відчуваю це почуття. Але також цей день нагадує мені про те, що прийшло зі мною разом із порятунком.
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/Screenshot_2023-05-08-13-31-14-627-edit_com.android.chrome.jpg)
За рік до Аушвіцу
Мені довелося заново вчитися писати, згадувати, як користуватися ножем та виделкою, як бути «нормальним» членом суспільства. Я щодня чекала, що знову побачу батьків, я плекала надію, що зустрінуся зі своїм першим коханням, Еріком. Я постійно бачила жахіття у своїх снах.
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/Screenshot_2023-05-08-13-43-12-524-edit_com.miui_.gallery.jpg)
Аушвіц. Фото Larah Vidotto/Pixabay
Незабаром після звільнення я глибоко задумалася про те, щоб піти з життя, коли усвідомила, що мої батьки дійсно не повернуться. Я оплакувала втрату своєї юності, адже я ніколи не зможу зазнати того блаженства та безтурботності, з якими зазвичай живе дівчина-підліток. До того ж я зрозуміла, що ніколи не стану професійною танцівницею чи гімнасткою, бо есесовець зламав мені спину.
То що зберегло мені життя, повернувши мене з того краю?
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/Screenshot_2023-05-08-13-32-09-826-edit_com.android.chrome.jpg)
З чоловіком і першою дитиною
Цікавість. Я виявила, що розмірковую про майбутнє. І хоча моє горе і розпач були майже нестерпними, цікавість, яку я відчувала, була все ж сильнішою. Так я почала шлях до того, щоб знов стати повноцінною людиною.
Отже, я зрозуміла, що сила цікавості є тим інструментом, який всі ми можемо використати, аби рухатися вперед. Відкривати, яке майбутнє ще може статися з нами попереду, які ще можливості чекають на нас.
Правда в тому, що разом зі свободою завжди приходить відповідальність. Відповідальність за те, щоб прийняти усе те, що сталося. Вибачити собі те, що я вижила, а мама – ні. Усвідомити і прийняти втрату своєї наївності. Я дуже серйозно ставлюся до відповідальності у своєму житті, і, можливо, ця якість разом із допитливістю допомогла мені стати тим, ким ви бачите мене сьогодні.
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/IMG_20230508_130235.jpg)
З дітьми, внуками та правнуками
Як я люблю всім говорити, я розповідаю свою історію не для того, щоб ви відчули жалість. Я роблю це для того, щоб ви подивилися на те, що сталося зі мною, і сказали: «Якщо вона змогла так, значить, зможу і я!» (с) др.Едіт Егер
*
Цей текст написала та опублікувала на своїй сторінці в фб Едіт Егер, авторка бестселерів книг «Вибір» та «Дар». В 16 років вона потрапила до концтабору Аушвіц. Едіт та двом її сестрам вдалося вижити. Разом вони побудували зовсім нове життя. Едіт народила трьох дітей, а сьогодні є щасливою бабусею та прабабусею. У 42 роки Едіт отримала науковий ступінь по психології, а через декілька років – магістерський ступінь та ступінь доктора клінічної психології. Свою першу книгу “Вибір” вона написала у віці 90 років, а другу “Дар” – у 93.
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/FB_IMG_1683491494959.jpg)
З сестрами
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/FB_IMG_1683491510493.jpg)
На інтерв’ю з Опрою Уінфрі
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/FB_IMG_1683491522542.jpg)
Сьогодні др. Едіт Егер 95 років, вона живе досить активним життям у Сан-Дієго (США): дає інтерв’ю, за допомогою онука публікує записи в соцмережах та регулярно зустрічається з великою родиною на свята. А ще — планує написати нову книгу.
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/FB_IMG_1683491908123.jpg)
З правнуком
![](https://amalfrankfurt.de/wp-content/uploads/sites/5/2023/05/FB_IMG_1683491751692.jpg)
З донькою та онукою
“Мої діти, онуки та правнуки — це моя помста Гітлеру” — написала в одній зі своїх книг Едіт. І вона має рацію: продовжувати жити життя — то найсильніша зброя проти злочинців та горя. То є сила, на якій тримається цей світ.
Фото – з офіційної сторінки Едіт Егер
Переклад допису Едіт Егер з її сторінки: Тамріко Шолі