24 квітня стартував проєкт “Амаль у дорозі”. Протягом двох тижнів десять журналістів з усіх редакцій сайту “Амаль” подорожуватимуть північною частиною землі Нижня Саксонія. Ми дізнаємося та напишемо про те, чим і як живуть мігранти з різних країн у Ганновері та у маленьких селах та містечках навколо нього. Нана Морозова, редакторка та координаторка “Амаль Берлін Україна”, розповідає про цю важливу місію.
З виру столиці до тихої провінції
Ті, хто отримав прихисток у великих містах, і уявити не можуть, як це – жити у сільській місцевості або містечку з 16-ма тисячами мешканців. У Берліні, Гамбурзі, Франкфурті та Кельні вирує суспільне та культурне життя, а повсякденний темп не дозволяє зупинитися ані на хвилину. Але що відбувається з інтеграцією мігрантів, що живуть у Ганновері та у 200 км навколо нього?
Мапа дослідницької експедиції “Амаль у дорозі”
Вранці, 24 квітня перший екіпаж з чотирьох наших журналістів вже вирушив у подорож. І серед них Маріам Мардані, журналістка, письменниця та редакторка відділу дарі/фарсі. “Не всі живуть у таких мегаполісах, як Берлін, – каже Маріам. – Багато біженців опинилися в маленьких селищах та містечках, тож про їхні проблеми та сподівання майже нічого не відомо. Можна сказати, що вони “не мають голосу”. Тому ця подорож для нас стане не тільки можливістю розповісти про “Амаль”. Ми познайомимося одне з одним, щоб спілкуватися та планувати спільні проєкти у майбутньому”.
Проєкт “Амаль у дорозі” триватиме два тижні. Протягом цього часу разом працюватимуть українські, арабські журналісти та наші колеги з команди дарі/фарсі з Берліну, Франкфурту-на-Майні та Гамбургу. Кожен обрав для себе локації, де на нас чекають прості мешканці містечок, активісти та мігранти. Ми хочемо розпитати про їхній досвід буття у нових обставинах.
Журналісти “Амаль” будуть писати статті, знімати фото- та відеорепортажі, робити щоденні пости у фейсбуці та інстаграмі. Слідкуйте за нашими соцмережами, оскільки не все буде опубліковано на сайті. Якщо хтось із журналістів побачить романтичний краєвид чи стане свідком смішної ситуації в нашому автобусі, або захоче поділитися власними почуттями від побаченого – все це стане надбанням наших публічних сторінок. А ваші коментарі лише додаватимуть їм наснаги.
Як народилася ідея
Задум описати життя мігрантів, які мешкають у провінції, виник торік. Керівники “Амаль” – журналістки та письменниці сестри Юлія та Корнелія Ґерлах стали свідками величезної хвилі втікачів від російської агресії. Тоді, весною 2022 р., людей, які заполонили Центральний залізничний вокзал Берліну, одразу запитували, де б вони хотіли залишитися. Більшість називали всім відомі міста – Берлін, Гамбург або Франкфурт. Але врешті решт більшість відправили в маленькі містечка і навіть села по всій Німеччині. “Те саме відбувалося і у 2015-16 рр. із біженцями Сирії, Ірану та Афганістану, – згадує Корнелія Ґерлах. – Люди теж надавали перевагу урбанізованим центрам. Це були їх “адреси мрії”. Тоді й народилася ідея, дослідити, як почуваються ті, хто опинився у провінції, і як вони інтегруються у місцеве життя”.
Амаль у дорозі” – не перший великий проєкт для читачів “Амаль”. Торік сайт публікував історії про успішну інтеграцію біженців у Берліні, серію статей про німецькі ЗМІ, у 2021 р. – про загальні вибори в країні. “Але ось у чому полягає особливість “Амаль у дорозі”, – пояснює керівниця проєкту Юлія Ґерлах, – ми вперше їдемо у дослідницьку подорож, і вперше – всі разом: журналісти з України, Сирії, Афганістану та Ірану. Тож на нас чекає багато командної роботи, та й ще у незнайомих нам місцях. Отже, це буде дуже-дуже цікаво! І, скажу відверто, ми дуже пишаємося цим проєктом”.
Експедицію “Амаль у дорозі” підтримує Євангелічно-лютеранська церква Ганновера. Організація фінансує багато доброчинних установ та громадських об’єднань на Півночі Нижньої Саксонії. Вона надала адреси та контакти хабів, місць, де зустрічаються українці, біженці з північно-африканських країн та країн Близького Сходу.
Про що і про кого ми будемо писати
Коли Нана Морозова, редакторка Амаль, покинула Київ із 17-річною дочкою, коли залишила позаду безліч друзів та контактів, вона була певна – вижити можна тільки у великих містах. Там, де значно легше знайти роботу, встановити нові зв‘язки, отримати допомогу. Тим більше цікаво дізнатися про активістів, які підставили плече біженцям там, де і можливостей і ресурсів, здається, менше ніж у столиці.
Сучасне мистецтво на вулицях ганновера: скульптура Nanas, авторка Niki de Saint Phalle. Фото – Зоя Звіняцьківська
Про це Нана спілкуватиметься із відомою київською журналісткою, активісткою та історикинею моди Зоєю Звіняцьківською. Вона з дочкою живе зараз у Ганновері. Вивчає німецьку, працює у бібліотеці над новими ідеями, досліджує місто. Зоя раніше розповідала мені про численні ініціативи Української Спілки Ганновер Ukrainischer Verein in Niedersachsen e. V. Розпитаю її про подробиці та про власний інтеграційний досвід. Також На планує завітати до монастиря 12-13 ст. Марієнвердер, де проживає невелика громада протестанток. Вони запропонували кільком українським сім’ям житло. Цікаво буде познайомитися з ними та з настоятелькою – пані Ульріке Кемпе.
Монастир Марієнвердер заснували у 1196 р. Фото – Ingo Rickmann/Wikimedia Commons Creative Commons Attribution-Share Alike 2.5 Generic
Наша берлінська колега Дарка Горова зустрінеться з українкою, яка живе в Німеччині 20 років. “Поговоримо з нею про здобуту в престижному університеті освіту, народження дітей, роботу у великій фірмі, інтеграцію в німецьке суспільство та особливості німецького менталітету”, – каже Дарка. Вона вже в дорозі, і ми з нетерпінням чекаємо на її фото та відео.
Редакцію “Амаль Франкфурт” представлятиме журналістка та письменниця Тамріко Шолі, яка вирушить у подорож в середу. Вона відвідає Kollektiv Cameo в Ганновері та їхній “Офіс вдячної критики”, куди запрошують для обміну думками представників 10-ти національностей. Заїде Тамріко і до “Німецького еміграційного центру” (DAH) у Бремерхафені. Цей музей, присвячений великим хвилям еміграції з Європи, насамперед до США та Південної Америки, а також зберігає й унікальні документи з історії переселенців, які виїжджали з України у кінці 19 ст. та на початку 20 ст.
Тамріко вважає, що міста – це першою чергою люди, які в них живуть. “Мені цікаві їхні особисті історії: з якими почуттями вони сюди приїхали, чи з’явилися у них свої, особливі, ритуали або звички, пов’язані з цим містом, що це місто дає їм і що вони дають йому на знак взаємності? Чи є ця взаємодія взагалі? Адже життя у маленьких містах інше: воно більш інтимне і для того, щоб полюбити його та влаштувати тут своє життя, потрібно докласти більше цікавих, персональних дій”.
Foto: Amal
Отже, якщо ви живете у Ганновері або на Півночі Нижньої Саксонії і хочете зустрітися з командою журналістів-мандрівників з “Амаль” – пишіть нам у месенджер на фейсбуці. Якщо ви знаєте активні громадські організації, що допомагають, активістів, які не жаліють сил, підтримуючи мігрантів у нових обставинах – повідомте нас про них. Можливо і ви, і вони станете героями наших репортажів.
Тож “Амаль” рушає у путь! Побажайте нам удачі та хорошої погоди! І слідкуйте за публікаціями у на наших сторінках у фейсбуці та інстаграмі.
Автор: Нана Морозова
