Цього року шанси Німеччини отримати “Оскара” надзвичайно високі. Антивоєнна драма Едварда Бергера “На західному фронті без змін” (“Im Westen nichts Neues”) номінована одразу на дев’ять “оскарів”. Серед них “Найкращий фільм року”, “Найкращий іноземний фільм” та “Найкращий грим і зачіски”. Це нова екранізація всесвітньо відомого роману Ериха Марії Ремарка, однак особливої уваги ця стрічка набуває через свою надзвичайну актуальність, адже весь світ нині є спостерігачем (або співучасником чи союзником) нової війни у самому серці Європі – війни Росії проти України. Отже не дивно, що саме такий фільм став головною кіноподією у світовому кінематографі. Однак висока оцінка оскарівської кіноакадемії цілком обгрунтована. Серед головних причин подивитися “На західному фронті без змін”:
1. Міцна “антивоєнна пілюля”. Зазвичай фільми про війну пронизані пафосом, романтизацією патріотизму та героїзмом. Але це не про Ремарка. Його герої стикаються лише з жорсткою реальністю, яка (коли це стосується воєнних подій) є однозначною: ніколи знову.
Німеччина, 1917 рік. Юнак Пауль Боймер та його друзі-однолітки цілком могли прожити цікаве життя, створити щасливу родину, займатися улюбленою справою та радіти смачній їжі і сонцю. Натомість всі вони були осліплені пропагандою кайзерівської Німеччини. Впевнені в своїй швидкій перемозі та тому, що вже за кілька днів вони пройдуться триумфальним маршем по центру Парижа, хлопці вирушають добровольцями на фронт. І майже одразу потрапляють у самісеньке пекло, що не лишає їм жодної ілюзії.
Варто зазначити, що перша екранізація цього роману вийшла у Голівуді вже через рік після публікації книги. І мала шалений успіх, отримавши два «Оскари»: за найкращий фільм і режисуру). Проте нацисти домоглися зоборони прокату цієї стрічки, не дивлячись на те, що тоді ще не мали повномасштбної влади. Однак така їхня реакція яскраво свідчить про те, що плани в Німеччині на той час були зовсім іншими: владі були потрібні одурманені пропагандою та дешевим псевдопатріотизмом молоді люди, готові вбивати не роздумуючи.
2. Операторська робота. Це, до речі, ще одна номінація на “Оскар”. Весь жах і жорстокість війни в цій стрічці підкреслюється не діалогами чи історіями героїв, а саме реалістичністю зоображення окремих епізодів. Зокрема сцена зачищення французськими солдатами окопів після відступу німців або сцена переговорів, під час яких маршал Фош з цинічною байдужістю промовляє, що його аж ніяк не турбують проблеми, з якими стикнеться невинне, цивільне населення переможеної сторони. Навіть якщо це буде тяжкий голод і нескінченні страждання маленьких дітей.
3. Реалістичність зображення героїв та їх середовища. Команда фільму чудово використала техніку контрасту: спочатку глядачі бачать змучених юних солатів, які крадуть у фермера гусака, аби нарешті поїсти, а потім камера одразу звертає нашу увагу на німецьких генералів, які знаходяться у розкішних апартаментах та обговорюють свої плани щодо того, як “свіжа кров” (юні призивники) допоможуть їм переломити хід війни та досяти своїх цілей. Завдяки цьому прийому режисеру вдалося яскраво продемонструвати контраст існування в холодних окопах, сповнених бруду і нещасних, важко поранених солдатів. Жорстка реальність: у той час, як одні в ситому комфорті розмовляють про яскраве переможне майбутнє, інші мусять здобувати для них це розкішне життя, знищуючи людей, яких вони ніколи раніше не бачили і, можливо, ніколи б не зустріли.
4. Акторська гра. Молодий актор Фелікс Каммерер професійно впорався зі своєю надскладною роллю. Його персонаж Пауль Боймер викликає у глядачів цілу гаму різних почуттів. І одне з них – це жахаюча думка: “А чи не підтримую я своїми власними діями чиїсь чужі імперські, цинічні амбіції, що призводять до загибелі тисяч невинних людей?”.
“На Західному фронті без змін” цілком можна назвати антивоєнним маніфестом. Фільмом, що вражає своєю реалістичністю, і тому вартий, аби його подивилися юні хлопці та дівчата усього світу, які бодай на мить мріють про військову славу.
