Війна, на жаль, завдає не лише фізичних, а й глибинних психологічних травм, особливо якщо ми говоримо про дітей. Умови, в яких вони мають прискорено подорослішати, постійний стрес, посттравма, вимушена еміграція, втрата друзів, чуже середовище – і все це в той час, коли дорослі поруч також перебувають у не кращому психоемоційному стані, а часто – і не знають, як допомогти власній дитині. До того ж діти, особливо підлітки, часто тримають усе в собі, відсторонюються і не готові щиро розмовляти про свої почуття з батьками.
Саме для цього запустили чат-бот СуперДруг. Це безплатний помічник для психічного здоров’я на зручній для дітей та підлітків платформі Telegram. Він покликаний створити для дітей безпечний і дружній простір, де вони можуть говорити про свої почуття, заспокоюватися у стресових ситуаціях та вивчати прості інструменти для розвитку емоційної стійкості – у будь-який час, на будь-якому пристрої.

Ініціатор розробки бота – благодійна організація #WeAreAllUkrainians, створена Володимиром Кличком, Тетяною Кіль та Дороті Круппе в Гамбурзі. “Ще з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну наша команда системно підтримує українських дітей, жінок, які втратили чоловіків на війні, та родини, що опинилися в найуразливішому становищі. Для нас це не разова ініціатива, а довгострокове зобов’язання й щоденна робота”, – говорить Тетяна Кіль.
Тема дитинства під час війни є однією з найважливіших для благодійників. У вересні 2025 року вони запустили окрему кампанію Kindheit Endet Wenn Krieg Beginnt, щоб сфокусуватися на критично важливому, але часто недооціненому аспекті — психічному здоров’ї дітей в умовах воєнних дій.
“Дослідження показують, що саме батьки з дітьми належать до групи підвищеного ризику. Вони гостро переживають хронічний стрес, симптоми ПТСР, виснаження. А стан батьків безпосередньо впливає на психічне здоров’я дітей. Ми також з’ясували критично важливу річ: якщо для дорослих уже існував інструмент підтримки, то для дітей – ні. І це при тому, що саме діти переживають війну найбільш беззахисно”, – відзначає співзасновниця #WeAreAllUkrainians.

Тетяна Кіль. Klitschko Ventures/Christian Schlüter
Потреба створити інструмент для підтримки дітей стала очевидною, тож зупинитися вирішили саме на форматі чат-боту. Так благодійники звернулися до партнерів – клініки психіатрії та психотерапії Charité. У тих вже був подібний досвід – на початку повномасштабного вторгнення команда клініки запустила чат-бот для першої психологічної допомоги для дорослих “Соломія”.
До розробки “Соломії” зокрема була долучена Софія Лагутіна – лікарка-психіатр, психотерапевтка. Вона і створила всю інфраструктуру чат-боту СуперДруг – від загальної концепції до конкретних сценаріїв.
“Діти – це дуже сенситивна категорія. А у підлітків взагалі змішалося все: фізіологічні, соціальні, гормональні зміни та закінчення школи, — їх і без того кидає туди-сюди, а тут ще й війна. Тож їм потрібна особлива увага, і вони потребують окремого підходу”, – зауважує Софія.

Софія Лагутіна. Фото надане героїнею.
За словами Лагутіної, одним з ключових чинників під час розробки був tone of voice, тобто те, як саме бот спілкуватиметься з дітьми. “Занадто формальний тон не підходить. Але з іншого боку, бот має бути дозовано дружнім. Тож ми намагалися поєднати все це, щоб він був і комфортним у контексті сприйняття, і в контексті формулювання вправ тощо. Ми використали багато сенситивних тем: наприклад, як спілкуватися з однолітками, як знайти друзів, як вирішувати шкільні конфлікти, тобто питання взаємодії з іншими дітьми і батьками. Плюс тема самосприйняття: що робити, якщо в мене занижена самооцінка, питання зовнішності, самовираження дітей тощо”, – пояснює психотерапевтка.
Ще одним важливим аспектом, якому приділили увагу розробники, є емоційна компетентність дітей. Тобто, щоб ті розуміли природу власних емоцій, вміли їх виражати і в цілому не вважали, що емоції – це щось погане, що необхідно приховувати від однолітків чи дорослих.
“По-перше, СуперДруг створений саме для дітей з України, враховуючи всі їхні потреби. Цей чат-бот розроблений за всіма науковими стандартами та алгоритмами, але він дуже людяний. А ще він завжди доступний і поруч. Бо одна з найбільших проблем зараз – це самотність. І тут цифрові інструменти дуже помічні”, – говорить Лагутіна.
“Коли дитина відчуває смертельний страх, залишається сама, не розуміє, що робити далі, надзвичайно важливо, щоб у цей момент вона мала швидкий доступ до інструментів самозаспокоєння: музики, простих ігор, дихальних вправ. Це не замінює терапію, але допомагає стабілізувати стан тут і зараз”, – підкреслює Кіль.

Дуже важливим, як відзначають розробники, є те, що бот створений для дітей та за участі дітей. За словами Софії, вона від самого початку розуміла: щоб СуперДруг був дійсно другом, власне її досвіду та експертизи недостатньо – потрібен голос тих, хто ним користуватиметься. Тож розробники створили фокус-групу 11-13-річок – саме того віку, коли у дітей з’являється більш-менш усвідомлена потреба психологічної підтримки та знань про психічне здоров’я. Саме діти як “юзер-експерти” розповідали, що їм потрібно, що подобається, що не подобається, як, на їхню думку, все має працювати.
“Звісно, там були і смішні пропозиції. Всі хотіли, щоб бот був максимально інтерактивним, щоб було мільйон картинок і мінімум тексту (посміхається, – ред.) Але саме завдяки дитячим запитам ми додали міні-ігри – тобто найбільш затребувані ними сценарії вони можуть пройти просто в боті. Діти хотіли бачити реальні приклади з щоденними викликами, які їх десь можуть спіткати. Зрештою, навіть дорослі полюбляють оцю “гейміфікацію” корисного, а діти – тим більше”, – розповідає лікарка.
Вона наголошує: СуперДруг, звісно, не замінює собою психотерапевта. Але він здатний за ключовими фразами визначити, що дитина перебуває в кризовому стані – і порадити їй звернутися до спеціаліста та за підтримкою до батьків, а також надати контакти “гарячої” лінії тощо. “Чат-бот значно підтримує психологів на місцях. Опрацьовувати щодня по 100 і більше звернень фізично неможливо. Тому цифровий інструмент стає необхідним елементом системи, він дозволяє дітям отримати негайну допомогу в моменті та знижує навантаження на фахівців”, – відзначає Тетяна Кіль.
Особисті дані усіх користувачів зашифровані: єдине, що бачать розробники – це безособове ID користувача та його досвід користування чат-ботом.
Нині бот лише запустився та набирає аудиторію. Для цього розробники об’єднали зусилля з іншим своїм постійним партнером в Україні – організацією Save Ukraine. Там також вважають, що психологічна підтримка – це пріоритет, особливо коли діти перебувають у режимі абсолютного виживання.

У подальшому благодійники та психотерапевтка сподіваються, що досвід СуперДруга можна буде вивчати з наукової точки зору. “Було б супер, якби на основі перших результатів ми могли щось змінювати, випускати нові версії, додавати нові функції. В цілому, бачити досвід користування ботом дітьми: як вони використовують ту чи іншу вправу, де “відвалюються” юзери – банально заходить їм цей бот чи не заходить”, – говорить Софія. “Насправді те, наскільки нам щось подобається, – це один з найважливіших критеріїв. Якщо нам подобається лікар, то і призначені ним пігулки ми прийматимемо, і його рекомендації повністю виконуватимемо. Як не подобається, то хай він хоч з маракасами навколо бігає, це не допоможе. Те саме з цифровими інструментами”.
Головне питання – фінансування, бо створення та підтримка чат-ботів – вартісні. Наприклад, через нестачу коштів чат-бот для дорослих довелося тимчасово вимкнути. Але у #WeAreAllUkrainians сьогодні вже планують його перезапуск.
“Дорослий чат-бот може стати додатковим каналом інформування про дитячий, створюючи цілісну систему підтримки для сімей. Коли обидва інструменти запрацюють на повну, ми зможемо отримувати дані як щодо дорослих, так і щодо дітей. Це дасть змогу вимірювати ефективність, аналізувати запити, бачити масштаби проблеми й аргументовано планувати подальші кроки. Для мене особисто це надзвичайно важливо, бо йдеться не лише про допомогу, а й про системність, доказовість і довгостроковий вплив. І я вважаю це чудовим”, – говорить Тетяна Кіль.
“Але ми не відмовляємося від індивідуальної допомоги. Дітям також потрібна індивідуальна робота – формат “один на один”. Вони мають кудись прийти фізично. Для таких сесій у нас є Hope & Healing Center (центр “Надії та відновлення”) у Київській області, і тому ми разом з Ein Herz für Kinder реалізували, загалом 5 тис. сесій, щоб 5 тис. дітей могли отримати психологічну підтримку на місці”.
