За свою понад 20-річну журналістську кар’єру Тіль Маєр бачив десятки війн і їх наслідки. Він документував події у Чаді та Афганістані, Іраку та Косові. З 2017 року у зоні його особливої уваги – Україна. Спершу війна на Донбасі, тепер – повномасштабне російське вторгнення. Кожного місяця німецький журналіст їздить у відрядження до України та розповідає своїм співвітчизникам про життя українців на фронті й у тилу. Репортажі Тіля Маєра публікуються у понад десятку газет, журналів та онлайн-видань. Зі своїх відряджень він привозить і численні світлини – їх можна побачити на фотовиставках у різних містах Німеччини. Також Тіль Маєр – автор трьох книг про війну в Україні. Остання з них нещодавно вийшла в українському видавництві “Дух і Літера”. Це перша україномовна книга німецького репортера. В інтерв’ю журналістці “Амаль Франкфурт” Вікторії Черниковій-Берездецькій Тіль Маєр розповів, чому вірить в Україну та українців та які меседжі намагається донести до читачів у Німеччині.
“Пізнав Україну через її минуле”

Виступ Тіля Маєра у Карлсруе. Фото з особистого архіву журналіста
- Вже понад 20 років ви працюєте у зонах збройних конфліктів, війн, криз. Чому ви обрали цю тематику?
- Я побував у близько 30 війнах і конфліктах – від Конго до Іраку. Я працюю інакше, ніж більшість військових репортерів і фотографів. Зазвичай я пишу про конфлікти, коли вони вже зникли з заголовків газет. Коли журналісти залишили країну. Але страждання людей тривають. Саме тоді важливо дати цим людям голос через мою роботу. Люди, яких скривдили, хочуть бути почутими. Вони мають на це право.
В Україні я почав документувати війну на Донбасі у 2017 році. У 2016-му разом з моїм другом Пірміном Стирнолом я зняв у Києві документальний фільм про травмованих дітей з Донбасу. Це війна, що відбувалася в самому серці Європи. У моїй рідній Німеччині її переважно ігнорували. Я вважав це дуже небезпечним.

Українські військові стріляють з міномета на Донбасі. Фото – Тіль Маєр
- Про Україну ви почали писати задовго до війни. Коли вперше побували в країні?
- У 2007 році у Львові я робив портрети колишніх в’язнів концтаборів для книги і виставки. Там діяла невелика благодійна ініціатива Червоного Хреста для цих мужніх людей. Ця подорож сильно вплинула на мене. Україну я пізнавав через її минуле. Я побачив, що моя країна заподіяла колись людям в Україні. І зрозумів, наскільки важливою є об’єднана та вільна Європа для мирного майбутнього.
Я почав дедалі більше цікавитися історією України. Це було важливо, адже знання історичних передумов є фундаментальним, якщо сьогодні, наприклад, хочеш зрозуміти жорстоку загарбницьку війну Росії проти України. Під час наступних дослідницьких поїздок Україна все більше западала мені в серце, зокрема й тому, що я постійно відчував велику підтримку. Деякі з моїх репортажів допомогли зібрати значні пожертви, тож я зміг долучитися до створення невеликого проєкту для нужденних стареньких у Львові. Вже близько 15 років я продовжую займатися цим як волонтер. За ці роки я також бачив, як змінюється країна. Люди вимагали свободи та демократії. І були готові за це боротися. Так само, як вони змушені робити це сьогодні — у надзвичайно важких умовах.
“Передчував лихо”

Тіль Маєр. Фото з особистого архіву репортера
- Чи могли ви тоді уявити, що вже за декілька років Росія анексує Крим і в Україні розпочнеться війна на Донбасі? Як і коли ви почали писати про це?
- Як і багато німців, до 2014 року я недооцінював російський імперіалізм, невідступне прагнення Путіна до створення великої імперії. Коли у 2017 році я побачив нескінченні окопи на Донбасі, то був шокований. Це був не заморожений конфлікт, а кипляча позиційна війна з убитими та пораненими. Під час інших завдань в Африці я спостерігав зростаючий вплив Росії. Щось загрозливе почало рухатися по всьому світу. У 2017 році я написав у своїй книзі “Темні подорожі”, що насувається велика війна.
- Чи вірили ви, що Росія повномасштабно вторгнеться в Україну? Що ви відчули, коли це насправді сталося?
- Коли влітку 2021 року Путін у своєму есе фактично заперечив державність України, я передчував лихо. У середині лютого 2022 року я разом із моїм українським колегою Олесем Кромплясом чекав у Пісках біля Донецька на початок вторгнення. Але невдовзі мені довелося вирушити у відрядження до Афганістану. У день, коли я приземлився в Кабулі, почалося вторгнення в Україну.
“Альтернативи боротьбі немає”

Українські військові у Бахмуті, січень 2023 року. Фото – Тіль Маєр
- Звідки та про що був ваш перший репортаж про повномасштабну війну в Україні? Чи був страх, коли ви їхали тоді в Україну?
- Виконавши своє завдання в Афганістані, я одразу вирушив в Україну. Це було на початку березня 2022 року. Я ніколи не відчуваю страху під час своїх поїздок, але завжди маю повагу до ситуації. Цього разу вона була геть інакшою. Наприклад, яким я побачив Київ. Місто було моторошно порожнім і тихим — лише звуки війни порушували цю тишу. Ніхто не знав, чи вдасться втримати столицю. Зараз, на початку 2025 року, російська військова машина повільно, шматок за шматком, прогризає собі шлях на Донбасі. Росія веде нещадну війну на знищення. Бачити це боляче.

Руйнування у Харкові. Фото – Тіль Маєр
Боюся, що альтернативи боротьбі немає. Такі диктатори, як Путін, не заспокоюються. У нього є план, і від нього він у довгостроковій перспективі не відмовиться. Його потрібно поставити на місце. Путін розуміє лише силу. Компроміс для нього означає слабкість. Путін не знає червоних ліній. Саме тому він веде проти України війну, подібної до якої Європа не бачила з 1945 року. Артилерійськими обстрілами цілі міста та села зрівнюються із землею. Мільйони снарядів переорюють цілі регіони. Такий вид війни зараз, мабуть, не ведеться більше ніде у світі.
- Зараз ви кожного місяця їздите в Україну. Як побудована ваша робота там?
- Мені пощастило працювати з українським фотографом Олесем Кромплясом. З 2017 року ми разом документуємо війну в Україні. Для своїх німецьких читачів я намагаюся привозити з кожної поїздки два репортажі: з фронту і з тилу. Наприклад, про операторів дронів, які працюють усього за 1,5 кілометра від російських позицій, і про вдову військового, яка оплакує свого чоловіка в Києві. Я хочу показати, що війна пронизує все життя в Україні. Вона стосується кожного, не лише тих, хто перебуває на лінії фронту. У своїй роботі я теж іду на ризик. Він незрівнянно менший за той, якому піддаються люди, про яких я розповідаю. Якщо говорити прямо: той, хто висвітлює війну в Україні і жодного разу не чув свисту снаряда, не виконує свою роботу належним чином.
“Розповідаю про війну через людей”

Аніта – парамедикиня. Її поранили. Вона продовжує ризикувати своїм життям. Фото – Тіль Маєр
- Як ви обираєте героїв, теми репортажів? Що цікавить німецьких читачів, коли йдеться про Україну?
- Я розповідаю про війну через людей, які її переживають. Олесь і я маємо хорошу мережу контактів. Деякі репортажі з’являються завдяки рекомендаціям друзів, інші — просто створюються на місці. Бувало, що історії для репортажів знаходилися через мою Facebook-сторінку. Я хочу, щоб мої читачі могли відчути зв’язок із героями моїх репортажів, щоб вони могли поставити себе на їхнє місце. У цій війні йдеться про людей, а не про цифри. Я розповідаю про мужність, скорботу та відвагу, протиставляючи швидкоплинним новинам глибину.
- Які репортажі або фотографії з України найбільше запали вам у серце?
- На початку осені 2022-го я зробив портрет матері в одному з щойно звільнених сіл на Куп’янщині. Вона тільки-но, у розпачі, поховала свого сина у вирві від снаряда перед власним будинком. Його вбили російські солдати. Руїни ще диміли, на узбіччі лежали загиблі російські військові в мішках. Українські війська спішно просувалися вперед. Це був жорстокий, тяжкий день. Я ніколи не забуду інтерв’ю з Оленою. Вона хотіла справедливості для свого сина. Розмова зі мною, певно, коштувала їй неймовірних зусиль.

Олена поховала сина в воронці від снаряда просто перед своїм будинком. Фото – Тіль Маєр
Досі я вдячний, що зміг побачити звільнення Херсона. Люди стояли вздовж доріг, дехто плакав від полегшення і радості. Під час однієї з наступних поїздок я взяв інтерв’ю у чоловіка, який пережив тортури в Херсоні. Неможливо уявити, що йому довелося перенести.

Визволення Херсона. Фото – Тіль Маєр
“Книга українською – це здійснення мого бажання”
- Фотографії, які ви демонструєте на виставках, чорно-білі. Чому так?
- Я фотографую в кольорі, оскільки мої замовники — газети, журнали та інтернет-портали — потребують саме таких знімків. Однак для власних проєктів, таких як книги та виставки, я працюю з чорно-білими фотографіями. Вони, на мою думку, краще концентрують увагу на головному. Колір може відволікати.
Мій друг Крістіан Зойлінг займається макетуванням моїх книг. Як графічний дизайнер він багато років працював у Японії. Його мінімалістична візуальна мова гармонійно поєднується з моїми фотографіями та допомагає зробити так, щоб у центрі уваги залишалися люди. Моя нова книга “Європейський фронт – війна в Україні” нещодавно вийшла у видавництві “Дух і Літера” за підтримки посольства Німеччини в Києві. Макет українського видання такий самий, як у німецькомовній версії. Випуск цієї книги українською став для мене здійсненням важливого бажання. Тепер мені цікаво, як її сприймуть українські читачі.

Перша україномовна книга Тіля Маєра вийшла друком у грудні 2024 року. Фото з особистого архіву автора
“Правда потребує глибини”
- Коли німці запитують вас, яка вона – Україна, що ви відповідаєте?
- Я кажу їм, що Україна — це країна, де люди мужньо борються за свою свободу. У війні, яка вимагає від них нестерпних жертв. Я кажу, що Україна — це країна, у майбутнє якої я твердо вірю, тому що вірю в українців. Я намагаюся пояснити своїм співвітчизникам, що результат цієї війни визначить долю всієї Європи. Солдати на фронті в Україні захищають і мою свободу в Німеччині. Я вдячний їм за це. На жаль, багато німців цього не розуміють. Знову починається витіснення реальності. Це те, проти чого я борюся. Це моє завдання.

Стабілізаційний пункт у Бахмуті. Фото – Тіль Маєр
- Ви один з небагатьох німецьких журналістів, які давно пишуть про Україну. Після 2022 року це стало трендом, дехто відверто паразитує на українській темі. Чи помічали ви таке серед своїх колег?
- Хочу лише сказати, що для мене як для журналіста важливо. Бути готовим займатися темою роками. На жаль, у медіа ця готовність дедалі більше зникає. Все частіше історії подаються швидко й поверхово. Але правда потребує глибини.
Для мене честь — висвітлювати події в Україні. Я вдячний людям, які діляться зі мною своїми історіями. Часто їм боляче про це говорити. І все ж вони відчиняють мені двері. Можливо, тому, що відчувають: я ставлюся до них серйозно. Це безцінні подарунки для мене. В Україні я знайшов усе, за що варто боротися.

Василь живе у зруйнованому селі поблизу Ізюма. Фото – Тіль Маєр
“Свободу потрібно захищати”
- Зараз ситуація на фронті дуже складна, Україну підштовхують до миру на невигідних для неї умовах. На вашу думку, які наслідки для Німеччини матиме поразка України?
- Поразка України в середньостроковій перспективі призведе до війни по всій Європі. Путін хоче не лише Україну. Він прагне країн Балтії, частини Польщі, Грузії, Молдови та домінування над усією Європою. Ми живемо в часи, коли вирішується, чи матимуть демократія і свобода майбутнє. Це не дар, їх потрібно виборювати й постійно захищати. Свобода має бути для всіх. Хто цього не розуміє, той не розуміє самої свободи. Ніхто не повинен залишитися осторонь. Інакше це обернеться трагедією. Бо без свободи все — ніщо. Тільки люди, які попри всі відмінності та різні погляди з повагою підтримують одне одного, можуть жити у свободі. У системі Путіна це неможливо. Вона є протилежністю свободи.

Українські військові у Бахмуті, січень 2023 року. Фото – Тіль Маєр
- Напередодні виборів до Бундестагу Україна – одна з ключових тем передвиборчих кампаній. Як гадаєте, чи буде майбутній парламент Німеччини на боці України?
- Уряд залишиться на боці України. Партії “Альтернатива для Німеччини” (AfD) та Альянс Сари Вагенкнехт (BSW) не стануть його частиною. Але важливо знову й знову нагадувати про це, щоб так і залишалося. Адже по всій Європі праворадикальні партії набирають силу — зокрема й завдяки потужній підтримці Путіна. Вони є могильниками демократії. Їхня вузьколобість і брехня зрештою завжди призводять до нових воєн.

Фотовиставка Тіля Маєра в Аугсбурзі. Фото з особистого архіву журналіста