Кажуть, що підтримка українців з боку німецького суспільства суттєво послабшала. Втім, на щастя, є серед них і ті, хто продовжує не тільки активно допомагати, а ще й розповідати європейцям про українську культуру, людей, сучасність. Серед них — музикант Альоша Крема. Декілька днів тому, 3 січня, у Франкфурті відкрилася його авторська фотовиставка, присвячена подорожам в Україну. Редакторка “Амаль Франкфурт”, Тамріко Шолі, відвідала відкриття виставки та поспілкувалася з її організатором.
Автор світлин та організатор події, Альоша Крема, народився у Франкфурті-на-Майні у 1980 році. Його коріння є німецько-італійським по батьківській лінії та україно-російським по материнській. Альоша навчався в Гете Університеті, а також здобув освіту з гри на фортепіано у вищій музичній школі ім. Консерваторія Хоху.
З початку повномасштабного вторгнення Альоша відвідав Україну щонайменше шість разів. Також вже три роки він приймає активну участь у зборі коштів на допомогу Україні тут, у Франкфурті (й інших містах Гессену). Зокрема, він виступає з музичними концертами у дуеті з українською співачкою Alise Vito та підтримує благодійні акції. Ця фотовиставка є першою для Альоши. Вхід безкоштовний, однак пожертви на допомогу Україні вітаються. Сам Альоша присутній на локації кожного дня (за графіком роботи виставки). На відвідувачів також чекають глінтвейн, смаколики, українські сувеніри за донати, а також виступи і зустрічі з іншими цікавими людьми. Наприклад, цієї п’ятниці, 10 січня, о 19:00 для відвідувачів заспіває україно-німецький дует Nastea. Про інші цікаві події на виставці можна дізнатися на сторінці Альоши.
Чому ти вирішив вперше поїхати в Україну? Як ти прийшов до цього рішення?
Коли почалася війна, я не бачив альтернативи – мені просто треба було стати на бік України і допомагати людям усіма способами. Що більше я спілкувався з українськими біженцями завдяки своїй активній допомозі, то більше зростав мій інтерес до того, яким є життя в Україні. Те життя, за яким сумують більшість біженців у Німеччині. Я принципово допитлива людина. Крім того, мій дідусь по материнській лінії був українцем, і я почуваюся більш пов’язаним з українською культурою, ніж німець, який має суто німецьке коріння.
Ти був в Україні вже шість разів. Який момент або людина приємно вразили тебе найбільше?
Таких моментів було багато. Втім, особливо запам’яталася промова провідника поїзда, який після перетину польсько-українського кордону дуже тепло вітав всіх, хто приїхав в Україну. Він так зворушливо перерахував переваги та особливості України, що багато хто у потязі почав плакати.
А який момент, навпаки, був найбільш неприємним? Коли і як ти вперше відчув, що в Україні йде війна?
Дуже неприємним був момент, коли минулого літа я співав дуетом англійською мовою на вулиці в Івано-Франківську з дівчиною з Донецька, і під час перерви її образили два п’яні чоловіки. Вони назвали її російською колабораціоністкою через її походження. Коли я втрутився, вони хотіли зателефонувати до ТЦК, щоб мене призвали до армії, бо я начебто захищаю “дівчину з росії”. Дівчина ж насправді була переконаною українкою, яка любить свою країну, а ці чоловіки поводилися просто нешанобливо через нетверезий стан.
А відчути війну в Україні можна в будь-який момент. Забути про це не можливо. Особливо інтенсивні відчуття, звісно, під час хвилі атак, коли чути вибухи або дзижчання дрона над будинком. Але також і у дні після нападу, коли люди обмінюються думками про те, що сталося. Присутність численних військових у містах і контрольні точки між містами теж нагадують про війну, як і бажання багатьох скинути з себе все російське і знайти наново своє українське коріння.
На твою думку: чому українці мають повчитися у німців, а німці – в українців?
Німці можуть повчитися менше боятися всього нового, і менше скаржитися на те, що наше життя в Німеччині нібито таке важке. Також німцям важливо перестати бути такими наївними у відносинах з Росією.
Щодо українців. Багато українців надто зосереджені на роботі, на досягненнях і майже не дозволяють собі хвилин відпочинку. Ще, на мою думку, в Україні люди надто рано і швидко одружуються. Багато жінок зарано народжують дітей і часто стають залежними від чоловіків і не реалізують себе в процесі. Частково в цому винне виховання, адже протягом життя молоді жінки чують в свою адресу щось на кшталт: “Час йде, ти повинна народити дитину у молодому віці, побудувати сім’ю, побудувати кар’єру. І все це до 30 років.” Мене ця тема вже давно цікавить, і я бачу, що тут велика різниця між Німеччиною та Україною.
Головне, що ти хотів би розказати громадянам Німеччини про Україну.
Німці мають зрозуміти, що Україна – це не Росія. Крапки зіткнення між країнами є, але багато чого було нав’язано. Український націоналізм – це не фашизм, це пошук коріння. “Війна” не означає, що немає “нормального” життя. Навіть на війні люди сміються, працюють, навчаються, гуляють, закохуються, діти ходять до школи, дорослі ходять до ресторанів, концертів, кіно… Але цьому завжди жорстоко заважає російський терор.
До речі, ти теж наразі вчиш українську мову. Як враження? Дуже складно? Чому ти взагалі розпочав вивчення?
Я вивчаю українську із поваги до України. Це красива мова, яка відрізняється від російської. Мені здається неправильним говорити з українцями російською мовою. Однак мені легше вивчити мову, тому що я знаю кирилицю і деякі слова, які в дитинстві вивчив з мамою. Найскладніше для мене правильно розставити наголос і швидко запам’ятати нову лексику.
У передмові до своєї виставки ти кажеш, що німцям не вистачає контексту для розуміння ситуації в Україні, що одного тільки читання новин замало. Що саме ти маєш на увазі?
Німецькі новини повідомляють лише про ситуацію на фронті або про атаки ракет та безпілотників. Вкрай рідко йдеться про життя поза межами війни. Щоб зрозуміти ситуацію в країні, потрібно знати, яким є життя в окремих частинах країни. Багато німців говорили мені, що, на їхню думку, Київ повністю зруйнований. Інші кажуть, що думали, що можуть полетіти в Україну літаком. Багато німців вважають, що я збожеволів щодо поїздки в Україну. Для них це абсолютно абсурдно. Однак мене ці поїздки вчать тому, що світ є благом, яке необхідно зберігати і захищати всіма можливими способами. І з кожною поїздкою я все більше закохувався в Україну. Я сподіваюся, що зможу провести кожного відвідувача моєї виставки в подорож Україною і зробити це “місцем відкриття” для німецьких відвідувачів та частиною “Батьківщини” для українських.
🗓️ Графік роботи фотовиставки: четвер і п’ятниця з 18:00 до 22:00, субота та неділя з 15:00 до 22:00.
📍 Адреса: Hohenstaufenstraße 8, Frankfurt am Main (вхід у внутрішньому дворі)
*
Фото – особистий архів Альоша Крема; Тамріко Шолі
