Партія “Альтернатива для Німеччини” (AfD), що виступає проти мігрантів і біженців та закликає припинити військову допомогу Україні, отримала найбільше голосів у Тюрингії. Результати виборів до місцевого парламенту стали холодним душем для урядової коаліції та продемократичних сил. І тривожним дзвіночком для всієї Німеччини. Вперше після Другої світової війни ультраправі отримали таку підтримку. Як перемогу AfD сприйняли українські мігранти та біженці в Тюрингії? Чи почуваються вони тут у безпеці? Редакторка “Амаль Франкфурт” поспілкувалася з українцями, які мешкають у цій землі, та записала їхні думки й спостереження.
ВАСИЛЬ ВІТЕНКО, МІСТО АПОЛЬДА
Василь Вітенко. Фото з особистого архіву
“Путін зробив Тюрингію зручною для себе, і тепер через Тюрингію намагатиметься зробити зручною для себе всю Німеччину”, – вважає підприємець і активіст Василь Вітенко. Він родом з Коломиї, у ФРН живе вже 20 років, має німецьке громадянство. 1 вересня, коли жителі Тюрингїї обирали депутатів земельного парламенту, Василь також ходив на виборчу дільницю: “Я голосував за CDU. Деяких представників цієї партії знаю особисто, тому голосував за людей та політику цієї партії, яку вона проводить щодо України в першу чергу. Я знав, що треба обирати противагу AfD. Але, на жаль, не спрацювало”.
Мітинг до Дня Незалежності України, 24 серпня 2024 року. Фото з особистого архіву Василя Вітенка
Василь Вітенко є одним із лідерів української громади в Тюрингії. Він очолює місцеву організацію Ukrainische Landsleute in Thüringen e.V., яка проводить культурні заходи та мітинги, збирає допомогу для України, підтримує українських біженців. Чоловік має власну фірму, яка надає охоронні та будівельні послуги, а також обслуговує взимку залізничні колії та стрілки по всій Тюрингії та Саксонії. Більшість співробітників у цій фірмі – мігранти з різних країн та шукачі прихистку з України. Перемога AfD стривожила людей, розповідає Василь: “У мене секретарка з Донецька, вона каже: “У нас максимум рік, щоб звідси втекти”. А я заперечую: “Ні, ми цього робити не будемо”.
“AfD підбурює людей”
У Східній Німеччині ставлення до іноземців специфічне: далися взнаки роки радянської окупації, пояснює Василь. Останнім часом прояви зневаги почастішали, каже він: “Особисто я на собі цього не відчув. Але мої знайомі, сусіди – мігранти, які давно тут живуть, – нарікають, що ніколи до цього з ними так зневажливо не поводилися. І цей процес набирає обертів. Партія AfD дозволяє людям це робити, підбурює їх у цій зверхності до інших“.
Василь Вітенко разом із сином. Фото з особистого архіву
За словами чоловіка, зміну настроїв у суспільстві відчули навіть діти: “Мій син, йому 10 років, питає: “Тату, тебе не депортують?”. Тобто дитина переживає, думає про це. Каже: “Але я ж тут народився, тату. Нас же не будуть чіпати?”. Це син говорить про AfD. Він почув щось і так зрозумів, що нам, неетнічним німцям, щось загрожує чи може загрожувати в майбутньому”.
“Німеччина не гумова”
За спостереженнями Василя Вітенка, чимало жителів Тюрингії віддали голоси за праворадикалів, бо прагнуть змін. “Мої знайомі, друзі, які голосували за AfD, кажуть, що так вони протестують проти нинішньої політики уряду. Мовляв, Німеччині потрібні зміни, але на Україну це нібито не вплине. Та вони помиляються”, – переконаний чоловік.
На думку Василя, праворадикали вдало зіграли на невдоволенні та страхах людей. “AfD обіцяє зміни у міграційній політиці, мовляв, Німеччина не гумова. Тим більше, що після нещодавніх нападів з ножем німці бояться за свою безпеку та вважають, що депортація покращить ситуацію”, – пояснює він.
Василь Вітенко на мітингу до Дня Незалежності України, 24 серпня 2024 року. Фото з особистого архіву
“Інша причина, чому AfD стільки голосів набрала, – це питання України, питання війни і біженців. Виплати Bürgergeld прирівняли українських біженців до німців – і вони незадоволені цим. На жаль, не всі наші (українці – ред.) працюють, не всі шукають роботу, а місцевий бюджет вже тріскається від того, що треба виплачувати соцдопомогу”, – зазначає Василь Вітенко.
“Також прихильники AfD вважають, що допомагаючи Україні Німеччина втягується у війну. Тобто українці воюють з росіянами, це не наша війна, лишіть нас у спокої – так вони думають. Плюс економічна складова – дешева російська нафта, газ. Їм байдуже, вбивають українців чи ні, економіка Німеччини, її благоустрій не має страждати. Тобто це популістська риторика AfD – дешевший газ, дешевші комунальні послуги”, – каже чоловік. Водночас він наголошує: в його оточенні багато німців, які не підтримують цю партію та вбачають в ній серйозну загрозу.
НАДІЯ РАЙЛЯН, МІСТО ЕРФУРТ
Надія Райлян. Фото з особистого архіву
“Якщо чесно, мені страшно. Я навіть говорила про це з моїми колегами, і вони поділяють мій страх. Вони німці, але розуміють, що для мене є реальний ризик стикнутися з агресією – просто тому, що я розмовляю німецькою з акцентом або говоритиму українською. Особливо переживаю за моїх співвітчизників тут, біженців з України”, – ділиться своїми думками про ситуацію в Тюрингії волонтерка Надія Райлян. Близько 15 років тому вона з сім’єю переїхала сюди з Одеси за програмою прийому пізніх переселенців: її свекруха – нащадок німців з СРСР. Надія здобула в Німеччині другу вищу освіту, працює в Ерфурті економісткою-програмісткою та виховує з чоловіком двох дітей.
“Ми приїхали, спробували і залишилися тут. Маємо вже німецьке громадянство, ходимо на вибори завжди. І цього разу теж. Я не буду називати партію, але ми, звичайно, голосували за демократичну консервативну партію. На жаль, наші пару голосів не зіграли ролі, – зазначає жінка. – У моєму особистому оточенні, слава богу, немає прихильників AfD, принаймні серед близьких мені людей. А от в районі, де я живу, за цю партію проголосували аж 35%”.
“Напруга зросла”
За останні 15 років настрої в Тюрингії змінилися, розповідає Надія: “Напруга зросла. А з нею зріс і рівень агресивності. Це відбулося не з сьогодні на завтра, а поступово, потрошку – зокрема після повномасштабного нападу Росії на Україну. Політики AfD налаштовують людей загалом проти іноземців, створюють цей настрій в суспільстві, і на когось це дуже впливає. Люди стають агресивними”.
Надія Райлян на заході з відзначення волонтерів Тюрингії у місцевому парламенті. Фото з особистого архіву
“Десь рік тому ми були сім’єю на відпочинку, в нас тут є Bergbahn – потяг, що в гори підіймається. І прямо на вокзалі якась жіночка, німкеня, почула, що ми розмовляємо між собою українською, та почала на нас кричати. Поруч стояли люди, але її це не зупинило. Вона кричала “Це моя країна, я вас сюди не запрошувала! Scheiße Україна!“. А потім підійшла і штовхнула мого чоловіка в груди. Ми розвернулися й пішли звідти, а вона нам вслід ще кричала. От такого я тут до цього моменту ніколи не бачила. Це вперше зі мною було”, – згадує Надія.
“Ми не будемо ховатися”
Надія Райлян і Василь Вітенко. Фото з особистого архіву
В українській спільноті у Тюрингії Надію Райлян добре знають. Вона волонтерка організації Ukrainische Landsleute in Thüringen e.V., навколо неї гуртуються як українці, так і німці, які підтримують Україну. “За мною тут багато людей йдуть, разом з іншими активістами та місцевими політиками я організовую мітинги, різні заходи великі. У нас регулярно щось відбувається. Чимало людей на нас рівняються. Тому ми не припинимо проводити мітинги та проукраїнські заходи. Ми не будемо мовчати та ховатися”, – каже волонтерка.
ОЛЕКСАНДРА ЄГОРОВА, МІСТО ВЕЙМАР
Олександра Єгорова. Фото з особистого архіву
“Я поки не знаю, як ставитися до перемоги AfD. Подивимося. Українців зараз важко чимось налякати – це по-перше. А по-друге, оскільки в Україні, як і раніше, неспокійно, то нам особливо нема куди йти”, – зазначає шукачка прихистку з України Олександра Єгорова. Вона з-під Києва, живе з сім’єю у Тюрингії з березня 2022 року.
“Ми були в такому стресі від війни, що не розбирали, куди їхали. Фактично нічого не взяли з собою, приїхали, в чому були. Нас дуже тепло зустріли, допомогли з речами першої необхідності. Німецька родина, яка нас прихистила, дуже людяно до нас поставилася, проявляла солідарність. Ми запалювали свічки, багато говорили про Україну – тобто відчули неабияку підтримку“, – згадує Олександра.
“Народна дипломатія”
За два з половиною роки ситуація змінилася. “Програми та проєкти, орієнтовані на українців, закриваються. Організаціям, які допомагали біженцям, урізають фінансування. Я бачу це, тому що волонтерю та спілкуюся з багатьма людьми”, – розповідає жінка. Водночас, за словами Олександри, все гучніше лунають російські наративи про “нероб-українців”, які нібито не хочуть працювати. “Я пояснюю, що це неправда. Я знаю багато українців, які замість мовних курсів пішли одразу працювати, хоч їм було важко вижити, тому що зарплата мінімальна. У нас в містечку, наприклад, вже не влаштуєшся на роботу в ресторан, пекарню чи кафе – все зайнято українцями, все забито“, – зазначає Олександра.
Сама вона шукає роботу з лютого – відтоді, як закінчила мовні курси B2. Якийсь час жила на стипендію, яку отримувала в межах одного навчального проєкту. “Ця стипендія була короткостроковою, її ледь вистачало на життя. Щоб працювати за професією – я психолог – мені потрібно володіти німецькою хоча б на рівні C1. Тобто в цій сфері влаштуватися поки не можу, продовжую шукати роботу”, – каже Олександра.
Олександра Єгорова (третя справа у першому ряду) на мітингу. Фото з особистого архіву
Кожної неділі вона бере участь у мітингах на підтримку України, а також долучається до заходів проти фашизму та AfD, які організовують німецькі активісти. “Ну а що ми, будемо в хаті сидіти та боятися? Ні, будемо і далі виходити на мітинги, привертати увагу до України. Оця так звана народна дипломатія – вона працює. Все ж наша місія тут – розповідати про Україну, пояснювати німцям, чому її важливо підтримувати. І тут все одно є безпека”, – зауважує Олександра.
